Завантажити

батькам. Та вже надвечір Чіпка пішов додому.
Мати стріла його надворі з серцем.
— Де ти ходиш? де ти бродиш цілий день? На кого ти покинув ту худобу дома? на мене, стару?.. Господи, твоя воля!.. то бувало хоч удень дома; а тепер — понудиться до обіду, а там і скрився плечима й очима... Навіщо ж ти накохав того скоту, коли не хочеш сам глядіти?..
— Не візьме його, мамо, біс! — весело одмовляв Чіпка.
—Та й тебе б не взяв, коли б навідався хоч у полудень... Коли скотини не шкода, то хоч би матір пошкодував, що в таку негоду гибіє надворі...
— Підождіть, мамо: ось як візьму собі жінку, — заживете тоді, як у бога за дверима.
—Тоді-то те й буде! — страчуючи гнів, журливо вимовляє Мотря, увіходячи в хату. За нею й Чіпка увійшов.
“Що це він мені все плеще: жінку та й жінку? І вчора — жінку, і сьогодні — жінку... може, й справді надумався...” І хочеться їй випитати його. Через це вона, осівшись у хаті, знову заводить розмову.
— Невістку, кажеш, візьмеш, сину... тоді заживу, як у бога за дверима? Так воно, мабуть, і буде! Може, невістку візьмеш таку, що свекрусі й сорочки .не випере...
— Та, може, сама таки й не буде прати, — одмовляє Чіпка.
— А хто ж? — аж з ляком спитала Мотря.
— Наймичка.
— Яку ж ти там грапиню задумав брати, що ще й наймички до неї треба?
— Грапиню, мамо, — усміхаючись, каже Чіпка.
— Не високо лишень несися, сину, а то як прийдеться падати...
— Нічого, мамо, високо нестися: я візьму жінку, яку мені треба.
— Та що це ти — смієшся з матері, чи що? Чи справді знайшов собі пару?..
— Знайшов.
— Кого ж ти вподобав? Чи не Мотрю, бува, Шрам-ченкову?.. То — багачка, то гордовита, сину. Не раю я тобі її брати... Та своїм багатством щодня тобі очі вибиватиме...
— Ні, мамо, не Мотрю, а Галю.
— Яку Галю?
— Знаєте, мамо, москаля Гудзя?
— Того, що на хуторі?
— Того самого.
— То що?
— Дочку його, мамо...
Мотря задумалась. Смуток заслав її погляд.
— Не знаю я, моя дитино, тієї дівчини... Хто його зна, що воно за люди, ті москалі... Знаю тільки, що замолоду він те тільки й робив, що пив та гуляв, та волочився. А як оддав батько в москалі, то про його й слух запав... Вернувся жонатим і багатим... Жінка його, либонь, не з наших: здалека відкільсь він вивіз її. Чи не така, бува, й дочка?
— Ні, мамо, дочка й трохи не схожа на матір...
— О-ох сину, сину! Хто його знає... У чужу душу, кажуть, не влізеш, — що там в ній заводиться. Може, вона з виду й добра здається, то ще поки дівкою... Кожна дівка, поки не вийшла заміж, то й добра; а як зв'язала руки, то зараз і почне витребенькувати... І те не так, і друге не по ній!.. А ще ж як багачка!.. Про мене, коли б ти, сину, оженився й на Олені Педьківні... Дівка тиха, робоча... Знаю добре, що була б тобі жінка, а мені невістка... А коли вже й Гудзівну сподобав, то щасти боже!.. Звісно — не мені з нею жити, а тобі, моя дитино, вік вікувати... Мій уже вік недовгий; швидко вмру, все покину... Тобі жити з нею, а не мені... Тільки воно й на тім світі легше було б лежати, коли б я знала. Що ти будеш щасливий, мій сину! А то, як у вас тут буде щодня гризня та сварка, то яково там і мені лежатиметься? І мої кістки струснуться під землею...
— Ні, мамо, Галя буде жінка якраз по мені. Я вже її давно знаю...
— Коли по тобі, то хай тебе, сину, господь на все добре благословляє! Я не забороняю. Не жалкуй тільки, дитино моя, на матір, як — не приведи, господи! — прийдеться вік калатати... Знаєш багачок? Вони всі здатні на докори... А немає, сину, тяжчої докори, як докора багачки про твої злидні... Злидні — та чесно нажиті! А то — навезе від батька-матері дрантя та ганчір'я всякого, та й не руш ти його... Вона тобі щодня буде вичитувати та висукувати: то те пропало, то те згайнували... Нема гірше, сину, як докора багачки!.. Через. те я й не -раяла б тобі багачки брати. Бери ти, сину, рівню собі, то й усе буде в нас рівно: ні вона тобі не вибиватиме очей твоїми злиднями, ні ти їй не докорятимеш нічим, — бачив, на що брав! Та як я.вже дрожила на світі та побачила людей, то скажу тобі, що з убогих і хазяйки кращі бувають... Нужда та злидні навчають і свого берегти і чужого глядіти. А коли воно виросте у розкошах та при наймичках, то йому все ні по чому: так усе й гайнуватиме!
— Не така, мамо, Галя. Нічого вам турбуватися. Хоч вона й багачка, а все сама коло всього... Всьому звав лад дати. А що вона має лишнє там, то то ще краще. Буде об віщо на перший раз руки зачепити ста й повести гаразденько хазяйство... Навіщо ж мені рдано голову й руки?.. Не клопочіться, мамо: все гаразд буде! А коли б ви знали її або хоч бачили, — зараз би -так уподобали, що сказали б: не бери, сину, другої жінки, —бери Галю Гудзівну!
— Не дивись, сину, на образ, а дивись, яка вона о тебе є! Іноді й уродлива, та лиха година... Своєї :долі не вгадаєш.
— Отже, коли хочте, моя доля з нею

читати