Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

стара, нікчемна стала; уже мені важко іноді й у печі витопити... Чую, як сила моя упада, смерть наближається... Ти б одружився, сину! Не доки його одкладати... Уже, слава тобі господи, другі твоїх літ дітками любуються, а ти все бурлакуєш та, мов загубив що, ходиш... Хіба мало дівчат у селі? Сподобай яку, та поки пилипівка не зайшла, одружися, сину... І сам не будеш світом нудити, й мені поміч буде!
— Шкода, мамо! Нема по мені дівчат на селі.
— Чому нема, сину? Он, Христя Бондарівна, Мотря Книшівна, або Катря Остапійчина? Чим не дівчата?.. Що небагаті? Та багата й не піде, сину, на такі злидні, як у нас... А все ж вони дівчата, як слід: хорошого, чесного роду, робочі, слухняні... Оженися, сину, оженися, мій голубе! Хай хоч на старість доведеться мені тебе в парі побачити...
— Шкода, мамо.
— Чого шкода. Шкода, кажуть, лихий чоловік! Доки ж його отак волочитися? поки й голова посивіє?
— Прийде пора, — прийде сама.
— Хіба яка городянська повія... А вже доброї не. діждеш, щоб прийшла сама.
— Уже яка буде, така й буде.
Замовкла мати: бачить — не переможе сина. Замовк і Чіпка, думаючи своє про себе.
Після цієї розмови діждали неділі. Хмурне небо розгодинилось, блиснуло сонечко ясне, повінув вітрець, стряхла трохи земля.
—Я, мамо, — каже Чіпка, — піду в Омельник на ярмарок: чи не куплю коняки?
— Боже тобі поможи, сину! Тільки — навіщо ти на зиму її купиш? Чим її прогодуємо?
— Та вже знайдемо чимсь.
Знявся Чіпка після раннього обіду, пішов... тільки не в Омельник, а прямісінько до Гудзя на хутір.
Прийшов до двору, всюди позачиняно, позапирано. Почав Чіпка дьоргати хвіртку, хвіртка була заперта. Дві собаки кинулось до воріт, брязкаючи цепами.
— Хто там? — гукав голос з двору.
— Це я! Одчиніть!
— Хто — я?
— Чи дядько Максим дома?
— Ні, нема.
— А де ж?
— Поїхали в Омельник на ярмарок.
— А тітка Явдоха?
— Та й мати ж з ними.
— То це ти, Галю? — пізнав її Чіпка по голосу.
— А ти хто?
— Та відчиняй уже, тоді побачиш!
Пізнала й Галя Чіпку; хутенько побігла до хвіртки, одщепнула.
— Чого це ти прийшов?
— Тебе одвідати... як поживаєш, моя горличко? Галя мовчала. Глянув на неї Чіпка та й здивувався: пожовкла, з лиця спала, зморщилась...
— Що з тобою, Галю? — аж скрикнув. — На тобі лиця не знать... Ти недужа?
— Та йди вже в двір, — сердито одказала вона, з нетерплячкою. —Стану я під двором розмовляти...
Чіпка ввійшов у двір. Галя зачинила хвіртку, защепнула, й повела його в свою хатину.
Хатиночка, як чашечка: невеличка, чиста, ясна, весела. На покуті стояли образи в срібних шатах, заквітчані васильками, гвоздиками, безсмертниками; перед образами на срібному ретязьку висіла срібна лампадка. У тому ж таки кутку — стіл столярної роботи; у другому — ліякко, заслане м'яким шовковим коцем; попід стіною невеличкі стільці. Всюди так хороше, чисто; пахощі од васильків та м'яти окривали всю хату, лоскотали чуття. Чіпці здалося, що він у рай вступив... Усе б гаразд, якби не така сумна Галя!
— Ти нездужаєш, Галю? — знову пита її Чіпка, пильно дивлячись у вічі.
— Ні, здорова... Тільки невесело чогось... так щось за серце ссе.
— А я тобі й не дякую за кисет, —мовить, здумавши Чіпка. — Спасибі тобі! Чи не сама, бува, й гаптувала?
— Який кисет? — питав Гадя, звівши на його свої задумані очі.
— А той, що ти в мій вложила, як забув свого...
— Коли? Що це ти — збожеволів, чи що?
— А хто ж то вложив?
— Та коли?
— Та тоді ж, як мій вертала.
— А я почім знаю?.. Стала б я такому... кисет дарувати!! От, ще не видано!.. — веселіше защебетала вона.
По голосу пізнав Чіпка свою недавню Галю, жартовливу й веселу. Серце його зраділо, очі заблищали.
— Галочко! — почав він.
Галя дивилась прямо йому у вічі гостро-гостро... Чіпці стало ніяково.
— Та чого це ти справді сьогодні така, мов не на той бік устала? — спитав він, сідаючи близько коло неї.
— А тобі що за діло?
— Галочко!..
— Геть к бісу! Все б тільки дурити... з ума зводити...
— Галочко!..
— Геть, одчепись!..
Устала вона од його, одійшла, сіла край вікна, що виходило прямо на поле, та й послала очі далеко-далеко, де сходились тумани з туманами, де сивіло небо, спускаючи краї свої на землю. По личку її, сумному й жовтому, раз по раз пробігали якісь смужки. Чіпка дивився на неї та дивувався, що з нею сталося... А вона не спускала очей з вікна. Чіпка бачив, як вона поблідла, як заблищали в неї очі, як дві гарячі сльози скотилися по личку... додолу. Він дивився на все це, а серце його, неначе хто давив у лещатах, —так йому було боляче та трудно...
— Галю! рибонько моя! чого ти плачеш? — питає він, підступивши до неї. — Чому ти не повідаєш мені свого горя?
Галя закрила очі руками, захитала головою... Чіпка присунувся до

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери