Завантажити

І

В одному колгоспi, одного району, одної областi трапилася страшна пригода...

У нiч пiд Новий рiк щось украло в тому колгоспi сторожа!

Був сторож, i як язиком його злизало.

У тому колгоспi по штату всього тiльки 18 сторожiв...

Не вiсiмдесят, а всього тiльки вiсiмнадцять.

Сторожi мiж собою живуть тихо, мирно, у згодi та злагодi.

Вони собi сторожують, сонце собi крутиться, трудоднi собi йдуть...

Щоб коли-небудь виникла серед них, серед сторожiв, якась там сварка, — то боже борони!

Хiба як у пiдкидного грають, та хтось не ту масть пiдкине. Але це буває дуже рiдко, бо грають вони у пiдкидного так, що й у карти вже не дивляться, — такi спецiалiсти: дiйшли вже до того, що без карт грають, а так — на мигах.

Отже, й сваритися нема причин.

Буває iнодi, що стерегти нема чого, — так i з цього становища виходять: стережуть тодi один одного, щоб прогулiв не було.

Одне слово, — хорошi сторожi, квалiфiкованi i з чималим стажем.

Троє з них уже в похилiм вiцi, старенькi, а решта — нiчого, у доброму ще здоров´ї, i як не грають пiд коморою у пiдкидного, тодi борються-"навхрест» або «пiд силки", а як боротись не хочеться, тодi йдуть на товарно-молочну ферму:

— Ану, хто бугая пiднiме?

Бугай у тому колгоспi-симентал, красунь-бугай, Цезар називається, 918 кiлограмiв на вагу, але характером плохий, сумирний, дається пiднiмати, тiльки стогне.

Одному не вдалося ще пiдняти, а вдвох уже пiднiмають.

Тiльки крекчуть, як пiднiмають.

Оленка Кленова, найкраща в колгоспi ланкова i найгострiша на язик комсомолка, кинула якось на засiданнi правлiння:

— Та ви б нашим сторожам футбольного м´яча купили! Вони потренуються та «Кубка СРСР» нам виграють! Досить уже їм бугая пiднiмати!

Сторожi образились та на Оленку:

— Ти не дуже базiкай! Що ми сторожi, то нiчого, та не забувай, що я тесть, а я свекор, а я дядько, а я кум! Прикуси язика!

I так за дiвчину взялися, що якби не парторг iз комсоргом, то, дивись би, й той... i ланку б одiбрали!

А так, взагалi, що раз кажемо, сторожi дуже добрi й дуже квалiфiкованi, просто таки незамiнимi.

I от одного з них пiд Новий рiк щось узяло й ухопило.

Дiло було, — розповiдають, — так.

Пiд Новий рiк сторожi вийшли на роботу вже пiсля зустрiчi Нового року, бо нiхто до 12-ої години в колгоспi не спав, отже боятися не було чого, та й злодiї у цю нiч теж Новий рiк зустрiчають, так що можна не хвилюватися.

Зустрiли Новий рiк i вийшли сторожувати.

Цю нiч не грали в пiдкидного, не боролися та й бугая не пiднiмали, бо було важкувато. Походили, покалатали в калаталки, поприходили додому та й полягали спати.

І от другого дня дружина одного з сторожiв зчинила гвалт:

— Нема чоловiка!

Сюди-туди — нема! Уже й вечiр — нема! Подзвонили до району, викликали з мiлiцiї собаку-шукача Трефа, а воно тої ночi йшов снiг, слiди поприкидало. Треф побiгав по дворах, пiдбiг до колгоспної комори, нюхнув і прянув до стогу колгоспного сiна, пiдбiг до стогу i почав одгрiбати сiно. Грiб, грiб i вигрiб свинячий окiст. Всi тiльки:

— Тю!

А комiрник потихеньку:

— Здох би ти йому! Де ти на мою голову взявся? Оленка, що тут була, приснула:

— Дивись! I колоте, а в сiно заривається! Сказано, свиня!

— То воно з морозу, — посмiхнувся мiлiцiонер.

II

Крадiжка в колгоспi сторожа справила на всiх гнiтюче враження.

Дружина весь час плаче, родичi й сусiди сумують.

Сторожi ходять хмарою:

— Не вберегли!

Скликали екстрене засiдання правлiння, де ухвалили подвоїти штат колгоспних сторожiв, щоб один штат сторожував колгоспне добро, а другий штат, щоб сторожував перший штат.

— Чи могло таке трапитись? — запитали ми в свого знайомого мудрого колгоспника.

— Скiльки в колгоспi сторожiв? — вiн запитав.

— Вiсiмнадцять!

— Могло бути! — подумавши трохи, сказав мудрий колгоспник. — Могло вкрасти: є кого красти!

— А що робити, щоб у колгоспi сторожiв не крали?

— Єдний спосiб — вибрати на колгосп одного доброго сторожа! — посовiтував мудрий колгоспник. — Голову колгоспу!

— Що ж йому сторожувати? — ми до нього.

— Колгоспнi трудоднi! — твердо заявив мудрий колгоспник. — Нiхто тодi в нього сторожа не вкраде!

1950

читати