Завантажити

до ряду тих жінок-невольниць, що служать до розкоші й забави — роки не зів'януть.
Все, що винесла з дому, піднялося в ній на саму думку про такий упадок. Але не хотіла в такій рішаючій хвилі нічим подразнити мужа. І лагідним словом відповіла:
— Я скажу тобі се аж тоді, коли ти відмовиш.
— І виконаєш се?
Голос її задрожав, але миттю набрав звуку. Відповіла твердо, заглянувши йому в очі:
— Виконаю!
Надумався.
Пригадав собі європейських монархів, що жили без гаремів. Пригадав собі й життя Пророка Магомета, котрий довго жив з одною жінкою, Хадіжою, що була старша від нього. А ся була така молода! Якесь внутрішнє почуття справедливості пробудилося в нім, мов ключ цілющої води, що добувається зі скелі. Примкнув очі від натовпу думок і сказав:
— І я виконаю те, чого ти домагаєшся.
Була дуже задоволена. Але не показала того в такій мірі, як могла. Може, із-за страху, що переведення тої надзвичайної постанови султана награфить на ріжні перешкоди... Задумалася.
Сулейман взяв її за руку і промовив:
— Пригадую, що ти прирекла сказати мені, що зробила б, якби я був відмовив.
Спокійно почала оповідати, мов казку дитині:
— Я зробила б те, що роблять жінки в моїм краю, коли їх мужі люблять інших жінок.
Йому шибнуло в думці одно-одиноке слово: “Місафір!” І він запитав:
— А що саме?
— Я взяла б малого Селіма на руки й опустила би твою палату, столицю і державу. Ї не взяла б я з собою ні одної прикраси, яку ти мені подарував: ні діядем з перел, ні перстеня з брильянтом, ні синіх туркусів, ні одягу з шовку, ні грошей!
— І з чого ти жила б у дорозі, та ще з дитиною? — запитав. Задрижала. Бо сподівалася, що запитає, яким правом забрала б йому сина. Але зараз успокоїлася. Бо се його питання було для неї доказом, що він більше любить її, ніж дитину. Спокійно оповідала далі, мов казку дитині:
— А з чого жиють убогі жінки з дітьми? Я варила б їсти хорим в тімарханах і чужинцям в каравансераях, я прала б білизну в великих гамамах76.
Перервав, сильно занепокоєний на саму думку, що ся жінка могла б утечи з його палати й на небувалий сором йому, як його законна жінка, заробляти таким чином на життя своє і його сина!.. По хвилі запитав:
— Чи ти думаєш, що мої люде не знайшли б тебе і не привели б сюди, заки сонце другий раз зайшло би на небі?
— О, се ще не таке певне! Я нікому не призналася б, що я жінка султана, пана трьох частей світу. Скажи, чи хтось так легко догадався б, що робітниця в лазні може бути жінкою султана?
Подумав і відповів:
— Дійсно, нелегко.
Спокійно оповідала далі, мов казку дитині:
— Ї так працюючи, ішла б я все на північ, чужими краями, аж поки не дійшла б до рідного дому.
Не міг погодитися з думкою, щоби щось подібне могло статися проти його волі, і сказав:
— Нелегко було б людям догадатися, що ти султанська жінка. Але нелегко було б і тобі втечи переді мною!
— Скажім, що твоїм людям навіть удалося б зловити мене в дорозі. То що ж ти зробив би мені? Здивовано відповів:
— Що? Наказав би знов привести сюди й замкнув би в гаремі!
— Яким правом? Адже я свобідна! Волю подарував мені сам султан Сулейман, якого весь нарід називає справедливим. Гадаю, що він не сплямив би свого імені і своїх законів насильством над безборонною жінкою, і ще до того матір'ю свого сина!
І знов шибнуло йому в думці словечко: “Місафір!” Усміхнувся і подумав, що то він супроти неї безборонний, а не навпаки. Бо вона мала його сина і його любов. Та не сказав їй того, тільки запитав:
— Але яким правом забрала б ти мого сина з собою?
— Таким самим, як Гагар забрала Ізмаїла.
— Адже її чоловік вигнав з дому, а я тебе не виганяю й не виганяв би.
Був дуже цікавий, що вона відповість на се. А вона спокійно оповідала далі, мов казку дитині:
— Ріжну твар Господню ріжно виганяють з її гнізда. Інакше пташку, інакше рибку, інакше лисичку. Я не могла б навіки остати — в домі розкоші, як свобідна жінка, хіба як невольниця! Любов не терпить товаришок! — вибухла. Ї була дуже гарна в тім вибуху і гніві.
— Адже ти як свобідна звінчалася зі мною. Та й знала, бо бачила, що я маю й інших жінок. Так чи ні?
— Так. Але я думала, що ти покинеш інших. І як бачиш, я слушно думала! Бо ти вже прирік.
На се не знав, що відповісти. Думав уже над тим, яке вражіння викличе його постанова. Був навіть задоволений з того. Бо до всіх пророцтв про його надзвичайність в історії свого народу приходила ще одна, дійсно небувала надзвичайність. Усміхнувся, обняв її тим дужче, що мав уже її одну, і сказав:
— А відки ти знатимеш, чи я не заведу собі гарему десь за Царгородом?
— Сулейманові вірю на слово? Іншому я не повірила б.
Споважнів.
В тій хвилині прочув, що з тою жінкою переживатиме дійсно дивні пригоди, яких не переживав ні оден султан. І

читати