Завантажити

вино п'яницям одміряти.



293
Це лихо грається зі мною не з учора.
Ти щастям чванишся... Та чи тривка ж підпора
Те щастя Не стоїть на місці небо. Доля
На всякі витівки, на всякі штуки скора.



294
Людина муками звільняється з оков.
I крапелька води, в тісний попавши схов,
Стає перлиною. Хто втратив, той добуде -
I келих випитий запорожниться знов.



295
Від чорної землі до зоряної тверді
Й на мить не припиняв я пошуки уперті.
Я мислю гострою усі вузли розплутав -
I тільки не зумів розплутать вузол смерті.



296
Як парість вічного зросла з твого садочка,
Як надокучила тісна життя сорочка,-
Шатру тілесному хисткому не звіряйся
Немає жодного тривкого в нім кілочка.



297
Плює услід мені судьба моя проклята.
Як не стараюся, дарма, все йде до ката.
Душа збирається. «Побудь»,- кажу - і чую
«Де ж я тулитимусь Розвалюється хата!»



298
Усе, що в тебе є, туманом розтає.
Нікчемністю стає, що маєш за своє.
Вважай, що все, що є, на світі не існує,
А те, чого нема на цьому світі, є.



299
Не зупиняється небесна колісниця,
Не насищається людьми земля-землиця.
Ти радий, що тебе вона ще не пожерла
Не поспішай радіть вона не забариться.



300
Якщо одним коржем я можу два дні жить
I пити з черепка, що на землі лежить,-
Навіщо меншому за себе підклонятись,
Навіщо наймитом у рівного служить



301
Погляньте, очі, на тісні могили,
На світ, де діють зловорожі сили!
Царі, князі - в грязі, осяйні лиця
Жерущі хробаки заполонили.



302
Чи ще служитимеш для підлості людської
Не квапся мухою до страви будь-якої!
На два дні корж купуй, ні перед ким не гнися,
Пий краще власну кров, аніж чужі напої!



303
Я б краще вороном копався у ріллі,
Ніж у негідника живився при столі.
Сухим окрайчиком задовольнятись краще,
Ніж губи мазати в чужому киселі.



304
Цей топче стежечку до монастирських брам,
Той шлях до Істини собі торує сам...
Боюсь, настане день і пролунає голос
«Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!»



305
На учті мудрості зняв мову друг вина
(Рум і Аравію збентежила вона)
«Не вірю твердженню, що є вина в вині,
Коли сам Бог сказав, що проститься вина!»



306
Ні втоми ти не знав, ні голоду не чув;
Ти все, чим томишся, від чотирьох здобув .
Та кожний забере свій дар у тебе - й знову
Ти зробишся таким, яким спочатку був.

Ідеться про чотири стихії.



307
Кульгава старість, юність бистронога -
Все товпиться до вічного порога.
Недовго світом тішаться живі
Всі підем геть, у всіх - одна дорога.



308
В сулії лал вина - як в рудні потайній;
У тілі нашім дух - як в піалі напій;
А світлий келих той, що від вина сміється,-
Сльоза, що кров лози захована у ній.

читати