
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
незвичайний випадок. Хлопець не мав ніяких ворогів, ціле село було готове на те присягнути. А про самоубивство не могло бути бесіди, бо вистріл наступив іззаду.
Убивство се було загадкою, рідкою й дуже інтересною загадкою.
— Чи не чути було окликів за рятунком? Не чути було жодних? Не було нікого в лісі або в полі?
Нікого не було...
Якась старовина, вдовиця якась зголосилася.
Вона вже була стара — говорила — і не повинна вже грішити, але де біда чоловіка давить, там він уже про ніщо не думає, як тільки про те, аби йому щось в пащу упхати.
Вона потрібувала хворостику. Грошей не мала, аби купити собі з кільканадцять полін, тож ходила ночами, як вони бували ясні, до лісу і збирала хворостик і сухе листя. Листя збирала в мішок і несла його на плечах додому, де заховувала на стріху, а хворостик і сухе гілля рубала собі сама.
Вона була бідна вдовиця, сама-одна на світі, й ніхто не дбав про неї. І тої ночі пішла вона в “сусідній” ліс. Ніч була така ясна, та така вже ясна, що мож було розрізнити кожну гіллячку на дереві. А так тихо, що був би почув, як хрущик лізе листячком... Вона збирала листя в мішок.
Воно шелестіло так, тремтячи, або, може, у неї руки так дрижали, що доторкалися чужого добра. Воно шелестіло, тремтячи, неначе говорило до неї: “Тихо, бабо, тихо, хтось може тебе зачути, побережник, а тоді ти пропала...”
І вона заховувалася, як лиш можливо тихо. Нараз зачула вистріл. Як грім, так ударив він у тишину лісу.
— Ой! — зойкнула вона й була б з перестраху впала лицем до землі, але зараз по тім зачула крик за рятунком. Один-одніський голос кричав так страшно - рятунку, що її волосся дубом ставало. “Вайльо, вайльо!” Цілий ліс заповнився тим окликом. “Се стріляв побережник за злодіями, що крали дрова,— погадала вона собі,— а що одного десь ймив, то бив, певно, тепер”.
І оскільки її лише старі ноги могли воліктися, зарвала свій мішок із листям і дрібку гілля та й утекла. І чи їй хто повірить? Чим скорше втікала вона, тим голосніше й страшніше розходився крик за порятунком.
— Рятуйте, рятуйте! — не хотіло ніяк умовкати. І чим живіше й щиріше здоганяв її оклик, остільки борше вона утікала. Ніколи в своїм житті не зазнала вона такого страху, як тої ночі. Ніколи, а вона вже була стара жінка. В неї ж волосся біле, як сніг... їй здавалося, що якби був побережник дав їй тоді лише один поличник, вона була б зараз упала на місці трупом. Вона була, як те порохняве дерево, що лише копнути ногою, а воно розпадається. Без ніякого звуку, само з себе...
І вона втекла.
Як вийшла в поле, загас голос сам зі себе.
Івоніка збив долоні з дикої розпуки.
— Якби ви були завернулися, лелічко, то було б можна його врятувати! — кликнув із несказанним жалем.— Якби ви були завернулися!
— Його душа відчувала чоловіка в поблизькості, і голос біг до вас по порятунок. Господи, господи! Ви могли врятувати чоловіка від смерті! — обізвався жалісно й побожно, а заразом і з нетаєним докором Петро.
— Видко, вже так бог хотів, вже так мало бути, аби він умер! — поясняв поважно Онуфрій Лопата.— До чого здався б убійник?
— Коби я була знала, що там діється,— обізвалася знов бабуся, розлучаючи над своєю поведінкою,— я була б від хати до хати ходила та людей скликувала й на рятунок висилала.. А так я думала, що побережник б'є якого злодія, та й утікала, щоб і самій у бійку не попасти. Ой господи, добрий та великий, прости мені гріхи мої, що я наробила! Що я душі людської не врятувала!
Відтак зголосився один молодий хлопець, ровесник убитого.
3. Я мав лише сон,— замітив він,— але я б хотів його розказати.
Дозволили.
— Мені снився небіжчик. Ніби мені десь розказував, що він вояк у малім містечку, в якім ніколи вояків не було, і що його хотів замордувати хтось, що для нього був завсіди добрий і щирий. “Між жабами хотів він мене життя позбавити, у багні,— ніби оповідав мені,— і коли я боронився та кричав із цілої сили рятунку, він гримав на мене, аби я мовчав. “Замовк би ти на ціле життя твоє,— лаяв мене,— та й таки не відтвориш більше рота”. Але я все-таки лишився жовніром і лишуся й загину жовніром!” Відтак узяв ніби десь чорний сердак, загорнувся в нього, перекинув на плечі косу й пішов. Він пішов, а за ним заголосив хтось так жалісно, що я пробудився.
Івоніка глядів на оповідача витріщеним, задеревілим поглядом, і як сей замовк, почав пальцями рити в волоссі.
Він боявся поглянути на кого-небудь із присутніх. Се горе було затяжне... Лише цяпинка, а одне ім'я було б вимовлене, і все пропало. Відчув, як страх виточив йому краплі поту на чоло.
Ціла любов до вмерлого знялася, але заразом, як здавалося, з остраху перейшла вона на одинокого живого. Відітхнувши глибоко, мов відпираючи грудьми камінь, що скотився йому на груди, повів майже блудним поглядом довкола себе. Для його поєдинчої110, ясної душі, що досі відчувала лише ясно і звикла була до простого й виразного думання,
Останні події
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки