Завантажити

***
Неба сірь
Сонця пляма розтеклася
Чорний звір
У ялинах заховався
Звіре мій
Світить карими очима
Хижо із-під моїх вій
Без причини
Не повір
Але разом з ним і я вся
Засміявся
Срібний слід в душі
Чорний звір лишив
Чорний звір
Він помер, а ти боявся


УНІВЕРСИТЕТ

День – сліпучий.
Мертвий підручник
Читати - не перечитати
До самого вечора.

Кущ, оббризканий
Зеленими блискавками,
Щасливий, бо ззовні
Цвісти приречений.

На дошці крейдою
Пришпилені літери,
Поцятковані зорями
Сняться сни.

Внутрішня мотивація,
Дієслово sollen.
Середньовічний наріст
На тілі весни.

***
Я тому дивлюсь у небо,
Що у тебе очі сині,
Бог не міг їх дати
Людині.

Я тому дощу не люблю,
Що з очей твоїх ніколи
Не повинні ні біль, ні сльози, –
Навіть якщо без солі.

Дощ зайшов і мені у очі,
Витираю зі щік
і повірити хочу
у те, що шепочу:
Дощ нічого не значить –
Янголи-бо не плачуть.


***
Вітер з горя завива
Поміж стін.
Я сьогодні нежива,
Як і він.

Я сьогодні вкрита пилом,
Павутина у волоссі,
Я сьогодні у могилі –
Довелося.

Витешу кілка з осини,
Душу-мутлика пришпилю,
Вифарбую крила в синє:
Синє краще аніж біле.

Завтра знову ранок буде –
Чи весняний чи осінній,
Я нова піду між люди:
Без душі і крила сині.



***
Ах, яка кумедна ти!
Ти боїшся темноти
І від смерті в райські кущі
Хочеш янголом втекти.

Ти слабка тендітна квітка,
Славна ти серед жінок!
І лиш я в стебельці бачу –
Десь глибоко у стебельці,
Що проріс крізь очі-скельця –
Металевий стерженьок.

Світ ти бачиш чорно-білим:
“Добре” – “зле” і “так” чи “ні”,
Віриш в Бога, віриш в мене,
Віриш в принца на коні.

Не зійтися нашим душам,
Ти б жахнулась моїх мрій.
Бо була у тебе тезка,
І живе у мені змій.



***
Наче душа вкрита пилом торішнім
В прілому сні задихнеться
Ніби зросли на тонесеньких ніжках
Білі гриби з мого серця
Ніби луна в порожнечі регоче
А ми вночі
місяць –
втопим!
Дощик не вистудить мозок від жовчі –
Дощ накрапає окропом

***
Все сьогодні якесь нереальне.
У людей чомусь очі зелені...
Страх тоненькою голкою штрикає в тім’я:
“Не дивіться на мене!”

Щось не так чи зі мною, чи з світом,
Небо вицвіло. Думала, синє.
Цим задушливим дощаним літом
Все позбулось причини.

Наче жовтий туман по дорогах,
І годинник повільно і глухо плаче, --
Сподіваюся, це ненадовго.
Або я божеволію, значить.

***
У людей очей не стало –
благодать!
Птахи пір’я погубили –
не летять.
Не боюся більше перших
і не заздрю другим,
та й
На землі настав мій рай.


Облили бензином книги –
хай горять.
У людей забрали душі –
назбирали
цілих п’ять!
Не кричать: “Візьми!” ті перші
і не скажуть другі:
“Дай!”
Вийшов кращим, ніж у Бога, в мене рай!




***
Тілом бути, вітром стати
На мені червоне плаття
І обстрижене волосся –
Перемир’я не вдалося.

Тліє світ в горні розбитім
Лиш останній крок зробити
Людське тіло, очі птиці
Біль на скалки розлетиться

Лиш звільнитися від свого
Відображення в люстерці
Прагне те, що у зневір’ї
З’їло мозок, врвало серце

Верх чи низ – у це не вірю
В світ без них мені дорога
І душа, що пада в прірву,
В дійсності летить до Бога


***
Плач, Маріє,
Марні мрії!
Привид серця не зігріє.
Плач, не смійся,
Не надійся –
Вітер прах його розвіяв

Плач, Маріє,
Люди злії,
Ти не переможеш змія.
Плач, не смійся,
Слізьми вмийся –
Гарне личко у повії!

Плач, Маріє,
Хоч не віриш,
Але я тебе жалію.
Плач, не смійся,
На могилці
Я твоїй гриби посію.

Плач, Маріє,
Ах, Маріє!
Та ж тобі весь світ відкрив я!
Плач, не бійся –
Я не вбивця.
А душа й сама зітліє.



***
Люди туляться
люди хиляться
до дерев
під дощем

мокрі вулиці
мокрі вилиці
серце рве
сивий щем

щиро любиться
щедро плачеться
і у скло
стук копит

не забудеться
не пробачиться
що було
ще болить



***
Я стою
на краю,
а дорога вниз.
Над моєю
головою
молодик завис.
Зорі збилися у зграю -
оплески і свист.
Їм цікаво:
от вистава!
Бо ж мені дорога вниз.

Я стою
на краю,
Піді мною ніч в льоду.
Ворожу на маргаритках:
Полечу,
чи впаду?

Знаю, щось зі мною сталось:
Світ як в дзеркалі кривому.
Світ вві сні, як сніг, розтанув,
Крок вперед – і я вже вдома.


***
Вий, вітре, вий,
Ти, вітре, злий,
І злість твоя мені дасть силу.
Пий сльози, пий,
Мене зліпив
І глек душі на мене вилив.
І жовте око... ти боїшся?
І обертом іде вся ніч.
І жовте око – наче місяць,
Стина думки із пліч.
Стрибають тіні
По стінах,
Підлога морем хлюпотить.
Для тіла скрізь є місце,
А місяць
Самотню душу приютив.

***
Витікає у мене з очей
Карий колір тоненькою цівкою меду
Жовті бджоли ковтають його на льоту
І моїми очима стають
І впиваються в тебе

Осипаються стуком сухим
Звичні сльози зеленим

читати