
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
настрій, бо ніщо сьогодні вже не загрожувало життю, страшне пекло бою відгуркотіло, і чистий, як скупаний, серпневий ранокдежав до ясних горизонтів. Ворог відступав, а вони лишилися живі і вперше після гіркої задухи й виснажливого напруження цих днів дихали вільно, на повні груди. Жодного пострілу не чути було над землею.
Траншея являла жахливе видовище. Це була суміш глини, кривавого лахміття і навалених в різних позах жовтих трупів. Один, жовтий, босий, тільки з онучами на ногах, сидів, спершися спиною на стіну траншеї і схиливши голову, наче в задумі. На його колінах ніби спав — лицем вниз — другий, з брезентовим одкритим ранцем на плечах, з-за якого виглядала брудна солдатська білизна. Поруч них, привалений до половини землею, лежав третій. Не звертаючи уваги на трупи. Брянський звичним оком ,». Професіонала одразу став визначати, куди влучали міни:
— Ця розірвалася на бруствері... Ця вдарила в стінку... Цікаве влучання... А та лягла на саме дно... Порядок! Та звертаючись до своїх офіцерів, він продовжував:
— У цьому бою я зробив дуже цікаві спостереження.
Мені здається, що система вогню з кількох мінометів, яку застосовували досі для траншей такого типу, може при деяких корективах давати набагато кращі наслідки... Дивіться, під яким кутом ця траншея стояла до нас... почав розвивати свої ідеї, дивлячись прямо на Черниша і оцінюючи, наскільки Черниш його розуміє.
— У тебе після кожного бою ціла хмара ідей, — зауважив Сагайда, який, видно, уже звик до цього. — Факт, що мої вусачі дали жару. А ти все кричав, що партачимо. Денис Блаженко, не гидуючи трупами, мовчки опустився в траншею і відшукав там кілька рваних сизих осколків.
— Це з мого міномета, — заявив Денис, похмуро глянувши на Брянського.
Осколки пішли з рук до рук.
— Чому обов'язково з твого?
— Ось моя маркіровка. Вона в мене записана. І Денис впився в командира роти своім упертим яструбиним поглядом, ніби ждав, ніби чогось настійно вимагав.
— Не турбуйтесь, Блаженко, — посміхнувся йому Брянський втомленими холодними очима. — Я все пам'ятаю. У мене кожен чесний боєць своє одержить.
Ішли по самій висоті, перестрибували через траншеї, не могли втриматися, щоб не оглянути всі найближчі вирви. Зустрівся один з батальйонних зв'язківців і вказав стежку, що нею недавно пройшла піхота.
Як не гуляла війна по висоті, проте не все ще спалила. Де-не-де попадався під ноги безсмертник і стирчали біляві пухнасті вінички тирси, співучої степової трави, що від найлегшого подиху вітерця починає тонко бриніти, мов жива. З яких степів і якими вітрами занесене й посіяне тут, на високій горі, її насіння? І яким чудом врятувалась вона від вогню й металу в ці дні? Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець, і Гай, сутулячись під важкою плитою, не лінується нагнутись, щоб зірвати запашний кущик. Потім, задерши голову до сонця, він кілька разів глибоко нюхає сухе зілля і вдоволено крутить головою.
— Ловко пахне, — примовляє він, мружачись сьогодні якось особливо ласкаво, всміхаючись невідомо кому. — Це наша трава... По-нашому й пахне.
Дивною була ця любов до степових рослин'і запахів у нього, корінного поліщука, який народився і виріс у суворих пущах, під шум вікових поліських дібров. Він нагадував собою тих диваків, що, вік звікувавши в безводнім степу, все життя марять про море.
— Ти почав би ще, як дівчина, вінок собі з того зілля плести, — сміялися бійці.
— І сплів би, якби було коли, — відповідав юнак, злегка червоніючи. — Я вмію.
Кожен нишпорив сюди-туди, чогось шукав, ніби тут були розсипані скарби. Той знайшов сигарети, інший нап'яв на себе рябу, як ящірка, плащ-палатку, але йому загукали, що вона в крові, і закривавлена палатка вже летить з плеча геть. Зацікавлено підіймали різний блискучий дріб'язок чужого солдата, і, покрутивши його в руках, побавившись, мов діти, кидали тут же, і знову чогось шукали, поки зненацька пролунав громовий вибух, і ясний ранок зразу потьмарився: Гай наступив на міну. Ще хвилину перед тим Черниш бачив його. Боєць стояв над кущиком синіх васильків, приязно всміхаючись до них. Потім нагнувся, обережно зірвав і не встиг зробити кроку, земля під ним гримнула і все зникло в чорному димі. Де стояв Гай, вирвався лише високий чорний стовп, і коли розвіявся, там уже ніхто не стояв. Гай лежав розплатавшись. Зняли з нього задимлену вибухом плиту, що придавила його до землі. Тіло, звільнене від брезентових закривавлених лямок, наче зітхнуло і впало безсиле. Боєць лежав, витягнувшись на весь зріст, і тільки тепер усі побачили, який він був гарний, стрункий, широкогрудий — справжній красень. І шовковисті біляві брови лежали на задимленому й обличчі, як два волотки тирси, степової співучої трави, занесеної сюди із східних степів буйними вітрами. Боєць і тепер довірливо й трохи здивовано дивився в чисте небо, і його очі були ще синіші за небо, прозорі, як камінь-сапфір. І найдивніше було, що в руці боєць ще стискав свої сині васильки.
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року