Завантажити

відба-трачив.
— Дванадцять з двадцяти! І круглий рік? Чорт візьми, це ж каторга! Невже-таки не можна було Інакше? Иона теж он батракував, але ж він тільки посезонне.
— Я н? міг посезонне, бо я... безрідний. Ні кола, ні двора. Та, може, це й краще...
— Чому краще?
— А тому, що як шибоне ось на Мораві, то ніхто не голоситиме. Нікому й не згикнеться.
— Це ви, Ягідко, занадто вже...
— Чому занадто? Скажете, не так? Це тільки для годиться кожен удає, що ти йому потрібен... А я, товаришу гвардії лейтенант, уже давно знаю, що нікому я не потрібен. Як нап'юся ось навіки моравської води, то й не помітить ніхто. І нічого тут не вдієш... Бо кому це болить по-справжньому — чи був Ягідка на світі, чи не було його?
Боєць безнадійно махнув рукою, немов уже поховав себе.
— Все це дурниці, — сказав Черниш після неприємної, гнітючої паузи. — Безрідний, непотрібний... Дурниці, товаришу Ягідко. Давайте подумаєм інакше: ось ви незабаром вийдете на тому березі. Що він зараз являє собою? Чужа, небезпечна земля, начинений фашистськими військами шмат австрійської території. Місце, де ще тільки передбачається створити плацдарм. Але як тільки ти, Ягідко, ступиш там своєю ногою, одразу все зміниться. Той загадковий берег перестане бути просто собі берегом, він уже стане плацдармом. Станеться на землі подія, хай невелика, хай не вирішальна, проте вона відгукнеться негайно до сотень інших подій, вплине на них, внесе зміни в долю багатьох людей. І якщо зараз, доки ти сидиш у цих чагарях і виливаєш мені свою хандру, може, про тебе й справді мало хто думає, то тоді про тебе подумають всі. Для противника ти станеш великою небезпекою, Для друзів ти станеш вкрай потрібним, не лише потрібним, а просто-таки необхідним, дорогим. Тоді ти побачиш, яка в тебе рідня! Весь полк, вся армія з блискавичною швидкістю дізнається, що в неї на такій-го ділянці за Моравою уже з'явився плацдарм. Звідки, яким чином? Дуже просто: адже там став уже своєю ногою гвардії рядовий Ягідка. Підтримати його негайно! Допомогти йому будь-що! Можеш уявити собі, скільки тоді людей за тебе переживатиме. Всі погляди звернуться до тебе, всі думки будуть про тебе, тисячі людей працюватимуть ради тебе. Аякже! Задля тебе десь на Уралі дівчина добу не виходитиме з цеху. Ради тебе Верховна Ставка задасть комусь добру нагінку, щоб краще про тебе піклувались, щоб часом не загинув там, не пропав оцей гвардії рядовий Ягідка! Тобі у високих штабах, не досипаючи ночей, вироблятимуть найкращі маршрути. Тобі сапери будуватимуть мости. Ради тебе потягнуться обози всіма шляхами. А хто про тебе, рядового Ягідку, забуде в цей напружений час, то, чого доброго, ще й під трибунал піде... Тут не до жартів... Як же ти можеш після цього сказати, що ти безрідний і непотрібний? Та який батько, яка мати вкладе стільки серця у якогось свого Ягідку, скільки вкладе в тебе Вітчизна!
— Здорово, — засміявся боєць, закривши обличчя руками. Товариші захоплено дивились на нього. Наче сидів перед ними не зніяковілий ізмаїльський парубійко, а вже хтось набагато важливіший і цінніший за нього. Черниш схвильовано продовжував:
— А перескочиш ти Мораву, вирвешся на широкий тактичний простір, прийдеш першим туди, де тебе люди роками ждуть. Тебе там ще ні разу і в вічі не бачили, а вже думають про тебе давно. Ти вже їм потрібний, ти вже у них свій. Знаєш, як тебе там зустрінуть? Бачив, як нас зустрічала Словаччина? З дзвонами, квітами, з відкритою душеюі Ти для них будеш і найближчим, і найдорожчим, і найріднішим. Перші подяки — тобі, перші привіти — тобі, перша любов народів — тобі. Бо ти най-передовіший з передових, ти — визволитель!..
Черниш замовк, збуджений, розпалений. — Це все так, товаришу гвардії лейтенант. Але ж для цього треба бути найпередовішим?
— Безумовно.
— Таким, як наш старшина? Як брати Блаженки?.. Як всі ваші «брянчики»?
— А ви гадаєте, що вони такими вродились? Думаєте, вони явились торік до Брянського довершеними гвардійцями? Запевняю, що Хаєцького теж тягали тоді за ремінь не згірше, ніж він зараз вас тягає. І мене свого часу тягали, і Сагайду... Не одразу Москва будувалась. Але саме в тому і полягає одна з переваг нашої армії, що ми швидко і безупинно вдосконалюємось, зростаємо, міцніємо. Швидше, ніж інші! Сьогодні ви. Ягідко, просто собі рядовий, завтра ни вже хороший боєць, позавтра ви — герой, переможець, улюбленець народу...
— Тільки в атаці не озирайся назад, — спокійно порадив Ягідці наводчик Шестаков. — То — пагуба. Сівши в човна, забудь про власний берег...
— Але про товаришів не забувай ні на мить, — додав Бойко, який разом з Шестаковим прийшов у роту з 3-го Українського. — А то біда!.. Ми як форсували Дунай взимку, по тонкій кризі, то довелось за руки братися, чоловік по двадцять. Візьмемось і йдемо так. Міцно мусили триматись, хай ось Шестаков скаже! Якщо один і провалювався, то ті, що йшли поруч, одразу підхоплювали і не давали втонути. А якби поодинці рушили, кожен сам по собі, то багато хто з нас

читати