
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
обговорювали проект реконструкції нашої Кавунівкп, Лідія Тарасівна висунула таку ідею: з'єднати рудничний виселок з нашою Кавунівкою широким спільним проспектом, залити його асфальтом, обсадити деревами і пустити по ньому автобус, щоб не гуцали машини по бакаях так, як гуцають зараз. Рудник вхопився руками й ногами за цю ідею, і я певен, що в найближчому часі ми її здійснимо. Пісок та дерева для насаджень — наші, рудник дає асфальт та інший дріб'язок, а робочу силу — разом, напополам.
Для нового проспекту у мене вже й назви запроектовані: проспект Єднання міста з селом — ще краще — проспект Миру (це як збори потім вирішать). Ми вже й зараз єднаємося з рудником по багатьох лініях. Недаром уночі незнайомі зальотні шофери легко переплутують, де виселок Марганцевий, а де Кавунівка, бо й виселок, і село поруч з ним однаково осяяні електричними вогнями. Спільна у нас десятирічка і клуб спільний, отже, всі свята святкуємо разом.
Мені часто випадає сидіти в президії поруч з Богданом. його обирають від рудника як найкращого вибійника, а мене висувають наші колгоспники. А що обоє ми — батько й син — досить-таки руді, то всю нашу президію називають золотою. Навіть мої шибайголови-внуки, вмостившись десь на підвіконні зі своїм зеленим дядьком, лящать нам звідти, коли виходимо на сцену:
— Ура, місця займає Золота Президія!
Що ти їм на це скажеш? Усміхнешся та й тільки. Так само як Федь мій не може звикнути до того, що він уже законний дядько, я ще й досі не можу звикнути, що це я вже дід. Внуками я пишаюся, моя шия і мої шевченківські вуса завжди до їхніх послуг (дуже приємно, коли воно, тепленьке та пустотливе, на тобі гніздиться), але натуральним дідом... Ні, не вважаю себе, не визнаю'
— Ось поїду, — кажу, — бабунику, в місто, там мені натягнуть поза вухами шкіру, розгладять оці зморшки, повернуся до тебе молодим.
Вона зауважує на це, що, мовляв, утюгом дешевше обійдеться, вигладить, аж блищатиму.
— Думаєш, Оришко, наука не досягне? Он подивись, стоїть квартал моїх черешень, зовсім уже були зістарились, а я їх позаторік омолодив. Сьогодні я омолоджую нерешні, а завтра знайдеться такий, що омолодить мене.
— Микито... А мене?
— І тебе.
Аякже! З Оришкою ми — душа в душу.
Сонце вже підбилося височенько, зігріває нас обох.
Веду Оришку до лимонарія. Повітря в траншеях — тепле, парке, цитруси вже политі.
Стоїть між ними моя Оришка, мов зачарована. Вічнозелене!
А я кажу їй:
— Це вже — для комунізму.
V
Якби сад мій умів говорити, то, певне, сказав би:
— Добре взялась біля мене дружна Братусева бригада! Скрізь, на всьому острові, кипить робота. І сам рудий Микита, як досвідчений диригент, знає, кого куди йому поставити, як свої сили розподілити.
Робота за роботу заходить. Ті гній возять, інші дерева білять та обрізують, а ті вже й димові купи заготовляють на випадок заморозків. Диригуй, Микито! Але диригуй, не стоячи на місці, як ті, що фраками до публіки стоять, ти мусиш скрізь побувати, обгасати за день свій сад від виноградників до сушарки, а від сушарки гайнути до самої водокачки, у проіилежний кінець острова — там сьогодні якраз почали ремонт. І так протягом дня: куди не кинь — там і в Микиту влучиш.
Спасибі ногам, що добре носять. Думаєте, чого оце в мене литки такі тверді, мов камінь? Суцільний м'яз під шкірою — наслідок щоденних марафонських забігів по території саду, по оцих острівних чудових висотах.
Секатора з рук не випускаю. Як тільки влучив вільний момент — так уже й знайшов собі солодку роботу, уже я з тими, що чепурять та обрізають дерева.
Сонце пригріває, дівчата мої пороздягалися. Роздягнусь і я. Вперше після зими скидаю свою ватяну куфайку.
Якщо дівчата, обрізаючи дерева, починають неспокійно поглядати в якийсь один бік і допускати помилки в роботі, то так і знайте: на території саду хтось уже з'явився сторонній, молодий, нежонатий.
Кого ж це вони набачили?
Ну, звичайно: зачули птаха в повітрі! Уже ворожить біля моїх траншей молодий та нежонатий Зюзів хрещеник Аполлон Комашка. Звідки він взявся з такими звичаями? Нікого не питаючись, чвалає просто до цитрусів, думає, що як Аполлон, то йому все дозволено.
Там, де Зюзь кумував, імена кумедні: коли не Реконструкція (дівчинка), так Аполлон (хлопчик). Наполіг, щоб назвали хлопця Аполлоном, так і виріс Аполлоном, тезкою молодого древнєгрецького бога. А чим вони схожі між собою... про це поки що утримаюсь. Правда, воював парубок добре, цього не відбереш: іде в розстебнутій. шинелі, нагородами до сонця сяє — повний кавалер ордена Слави.. Зараз цей кавалер працює садівником на Орджонікідзевському руднику і приїздив узимку до мене, до некавалера, на двотижневі курси мічурінців. Хлопець нібито метикований, ентузіазму в нього хоч відбавляй — побачимо, що з нього далі буде.
Поздоровкавшись, Комашка не зважується при дівчатах викладати свою справу, бровою відкликає мене вбік. Ніби не второпавши, чого він хоче, я у відповідь
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва