
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
й дисертація, по якій видно, на що здатний дисертант, це повість людського життя, а від того, як її поведено від перших сторінок, важить і те, як скінчиться вона. Приймаючи на роботу лікаря. Холод обов'язково, ніби так, випадково, мовляв, — усі зараз зайняті, — дає заповнити історію хвороби. Ця повість — часто трагічна — ніким не прочитана. Підпишуть її внизу автори — лікарі, здадуть у архів. Лежатиме вона в архіві довгих двадцять п'ять років, забута, нікому не потрібна. А десь там, у житті, ще довго блукатиме по хаті пам'ять про людину, людина говоритиме, сідатиме за робочий стіл, пеститиме по голівці своїх дітей.
Розпочавши цю повість, лікар мусить віддати її героєві своє серце, щоб ця повість не мала трагічного кінця.
...“Ніс. З правої ніздрі — кровотеча. Ліва ніздря... Колись була травма носа... Вже зроблено припікання азотнокислим сріблом...”
Професор читав, хотів уявити людину й не міг. Мабуть, від того прокинулось колюче невдоволення, потирав долонею підборіддя, глухо покашлював. За спиною, затамувавши подих, стояв помічник чергового хірурга, молодий хлопець з чепурним обличчям. Прокіп Гордійович підвівся з стільця.
— Перший діагноз мусить ставити черговий хірург. І, до речі, хворий — це не тільки ніс. Це — людина. В яку палату його покладено? В сьому? Ходімо.
В сьомій палаті, окрім цього хворого, ще четверо. Двоє з них — вже третій день. І ще жодного не навідав лікар, який має лікувати хворого далі.
— Чому? — Холод запитав уже за дверима. Завідуючий відділенням дивився на нього запобігливими, втомленими очима.
— Збираємо аналізи...
— Але ви полишили людей наодинці з своїми страхами і болями. Ви віддали їх хворобам.
Професор ішов по відділенню, і невдоволення росло. В палатах зустрічали його глухота, в'ялість і втома. Всілякі недогляди, дрібниці. Але він знав, скільки вони важать. Дерево, яке не в змозі розхитати найбільша буря, легко відточує шашіль. “Дуже вже вони користають Сашкову доброту. Сашкові треба на якийсь час покласти скальпеля і взяти батіг”.
— А що це? — зупинився навпроти темного кутка, вказав на величезну картонну паку.
— Апарат. Цей, як його... Бюлау, основного обміну. Розпакували, покрутили і... — завідуючий зробив рух, ніби вкладав пакунка.
Холод не розпитував, чого Бюлау тут. Апарат цей — надзвичайно дорогий, але й вельми складний. Професор пригадав, як морокував над його освоєнням. Клопотався з місяць.
Він іщов далі, але думка його ще довго лишалася там, біля апарата.
Допіру він зіткнувся лице в лице з найбільшим лихом сучасної медицини. Всього людства. Оце його справжній глухий кут. Засоби протилюдські ростуть в кілька разів швидше, ніж ті, що служать людям. Житній колосок проростає, як проростав двадцять віків тому. Щоправда, він посів з своїми братами більші площі, але сила, яка його спопеляє, сучасна руйнівна сила зростає день від дня в сотні, в тисячі разів.
Людина сьогодні натискає своєю могутньою рукою на важелі і кнопки приладів, що керують найскладнішими апаратами за тисячі кілометрів, але воднораз вона дуже часто не має на кисневім балоні в лікарні звичайного штуцера, котрими регулюють подачу повітря продавці газова-ної води на вулицях. Холод пригадує, як йому довелося на лікарняній койці вмовляти одного з директорів заводів, щоб поставили в його відділенні штуцери. В цьому глухому куті в медицині є й своє найтемніше місце. Лікарі не в спромозі оволодіти тим, що є. Приспів час внести зміни і в навчальний процес, їх треба вчити практичної фізики, механіки, основ конструювання. Але їхня професія й так
складна. Досконало можна вивчити лише одну галузь. І от — знову протиріччя. Заглиблюючись, ми вузько спеціалізуємось, подрібнюємо наші знання. Так, нам і треба глибше врізатися нашою спеціальністю, але ми часто похлинаємось від того, що захоплюємо тільки один, тонюсінький вертикальний пласт, — що нам бракує інших знань. Коли ми йдемо тільки в глибину, то дрібніємо й духовно. Леонардо і Копернік, люди непокраяних душ, осягали все. Але хіба можна осягти все тепер? Звичайно ж, ні. Тому й мусять прийти лікарям у поміч сучасні електроніка, кібернетика, механіка. Вони вже йдуть, але ж вельми дрібні поки що їхні кроки.
Отак розмірковуючи, плутаючи думками. Холод прочинив двері передопераційної. Поглянув у внутрішнє вікно і пішов далі, ступаючи на носки. Думки шугнули пріч, немов розбилися о скам'янілі обличчя. Сьогодні в операційній, окрім тих, що біля столу, ще чоловік десять в лікарських халатах. Це вперше Білан запросив на операцію колег. До цього оперував за зачиненими дверима.
В Олександра Кіндратовича чоло і лисина рясно зрошені краплинами поту. Піт заливає очі, і сестра витирає його хусточкою. Рухи в Білана — поривні, швидкі, в очах—вогненна напруга. Він, коли оперує, взагалі неначе перероджується. На обличчі з'являється вольовитість, голос гримить металевим дзвоном. Професор квапить асистентів, люто сварить операційну сестру, тримає на напнутих невидимих віжках весь персонал
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва