Завантажити

Зволожуючим кремом
натру обличчя долі,
нехай же усміхнеться
коростява потвора...

***

Стара, наче пес прикордонника,
Дивна і стомлена глумом…
Пошарпана як сторінка «плейбою»
Витерта, ніби джинси базарні…
Вигадана, пропита і перепродана ..
Жадана, необхідна і…
Непотрібна, врешті, нікому…
Правда

***

У комі моя країна.
А я все у дідька гостюю…
Малюю Карпати на вікнах
І фарбу сиру цілую.
Так гидко ворушаться в роті
Про себе свої анекдоти.
Ми з вами мої «любі друзі»
Інтелігентна злидота.

***


Десь в темряві мертвий Велес
кістками приріс до трав,
Самотньомільйонний вереск
у кашель додасть октав.
Чума - це лише початок...
Нітрати ковтає стіл...
Ночами
мовчали
прочани
У ВЕЛЕСА - ВІЛ...

***

Малюю тіло ситого Адама
в передчутті самотніх галерей...
Десь телефонно плаче фонограма,
Пуста кімната - вічний колізей.
Засохла фарба лущиться від спраги,
Душа Адама - від пустих словес.
Ти помирав уже колись за неї,
чому ж для мене заново воскрес?

***


Негідник серпень
знову зрадив літо.
Твої обійми - фарбою на склі.
Мені не шкода білого паперу...
Я просто не купаюсь
по Іллі..

***

Коли цілую янгола в щоку,
я за плечима крила обриваю.
І солодко від того помираю,
коли цілую
янгола в щоку...


***
Вип'ю тебе і виплачу
слізьми на рану спечену.
Тишу із себе викричу,
винесу мертве клечення.
Час, густиною зміряний,
ртуттю збереться долі.
Випущені на волю,
мрії тікають звірами...


***


Вилий мене зі склянки,
клятої тої прозорої...
наші з тобою ранки -
просто химерні узори...
Я б тебе вік не бачила,
хижого звіра, дикого!
Більше б тебе не кликала...
...але...я...вже пробачила


***


так просто бути собою
з тобою
просто їсти непотріб
і пити дешеве пиво
у сквері
без страху бути затриманими
палити у невідведеному місці
місті
чи на планеті
що обертається
спостерігати як кохаються коти
і подумки їм заздрити
так просто топтати брук
без єдиної гривні в кишенях
без житонів на метро
і навіть без мети
ти і я -
дві повітряні кульки
у небі
червона і синя
так просто


***

щось відбулося
може, просто сталася ніч
може, розщеплення мозку на молекули
а, може, просто здалося
наснилося
напилося
чи накурилося
і потім дивилося з наших очей
цілувалося волосся з волоссям
торкалося устами плечей
кусало пальці зубами
важко дихалося
п яно всміхалося
то було з кимось
а так хотілося...

***

Затхла сутінь відчаю...
від чаю в роті - гіркота
розлуки
звуки схлипів вичахли в німОту
Оту, що
з рота в рот -
світаноку й ночі - воду...
У моді плоть...
Пусте...
Незайманість блокнотів,
моя байдужість до нічних світил, до пилу на столі - усе пусте...
святе лише чекання й затхла сутінь...
і..німота,
Ота,
що в тінь твоєї плоті
впиває сині пазурі розлуки...
руки...
нехай повідсихають її руки...

***

Молочні зуби...
регенерація шкіри...
нігті...
волосся...
Надідька усе це здалося?!!!
Якби мені серце нове після тебе...
То не бажання -
просто фізична нагальна потреба.
Щоби не снилося..
не верзлося...
...аби хотілося...
іншого!
***

По душу, по видих, по віїї
зійшла у тумани втоми.
Мій потяг - дешева повія -
комусь - за квиток додому...

Оскому зіб'ю недомрією -
лишуся ще вік з тобою...
а вранці ,у вирій вирвана,
болітиму хмарам вихором.
Щоб крила до шкіри вицвіли,
щоб погляд, як берег вихолов...
щоб очі його побачити
навіки від нього вільною.

Пробач...
не скажу, побачиш.
Я хвора коханням до звіра!!!
Дозріла до передбачень,
а значить, лишайся вільним.

***
Мені набридли твої рінгтони,
розчинна кава
і сморід бензину...
наостогидли
нові альбоми
хіпових дятлів.
і довгі зими...
Мене дістали газелі, богдани,
таксі, кіоски,
надуті пики,
салони,мода,
банкіри,
майдани...
проте,
я, напевно,
до цього звикла.
І я вдираюся в сірий натовп
новим початком
прогресу руїни.
Але
я дихаю
рідним смогом
і п ю з калюжі
своєї країни!

***

Щоки шибки
ще б пак...холодні,
проте,
тепліші
за зайвість слів
твоїх.
Я прагну тулитися до них,
торкатися їх...
Глибина почуттів
мулиться
від усвідомлення
фальшу.
А я ж так звикла,
що ти
рідний...

***

Потяг кричав,
вириваючи з серця дроти.
"Куди ти!!!?"
...тихо всю ніч палити,
бо літо тепер болітиме,
ні...коли?...
...ніколи
ти не повернешся.

***


Тихо самотність кашляє,
кидає в темряву виклики.
Думаєш...думаєш краще є?
Знову дрімаєш,
звикла вже...
Холодом світу приспана,
бачиш крізь сон милого,
та прокидаєшся знов сама
і утираєшся крилами.
Крила літати вміли ці,
сонцю кричали виклики.
Падали в трави вулиці...
Знову дрімаєш -
звикла вже...

***

Мереживний подих морозу
замовк на моєму вікні,
і сонцемолочні сльози
злилися в шовкові сни.
Це наша з тобою Кліо
з горіхово-грішних знань,
непрохана понеділком,
без вірнрсті і зізнань...
О,воландо-вільний Каю,
закоханий

читати