Завантажити

Повiсть про кохання
на двi частини
 
ДІЙОВІ ОСОБИ
Оленка
Кравцов
Ковалиха
Скирда
Чорний
А с я
Вічний
Федір Іванович
Молода жінка
Біла Мафія
Дипломат
Адвокат
 
ДIЯ ПЕРША
 
КАРТИНА ПЕРША
 
Маленька хата. Посерединi стiл у формi трикутника, кiлька табуреток. Дерев'яна канапа покрита смугастою домотканою ковдрою. На бiлiй стiнi дивовижнi, невправнi i, може, саме тому такi виразнi малюнки: серед них впадають в очi голубi оленi. Попiд стiною горщики, горщата, глечики. Пов'язанi в маленькi снопики висушенi трави, квiти. На канапi сидить Ковалиха, вишиває червонi квiти по бiлому полотнi, їй уже за сiмдесят, обличчя вольове, а глибокi зморшки надають йому аж надмiрної суворостi. Серед хати стоїть Оленка, барвисте платтячко, непокiрнi косички, пов'язанi стрiчкою, в руках велика, чимось схожа на неї лялька. Оленка прислухається, вона - нiби наполоханий птах, що ось-ось має злетiти. Пауза.
 
О л е н к а. Чуєш, бабо, затихло. Коли стрiляли, менi аж морозно було, а затихло - ще страшнiше стало. (Пiдходить, вглядається у вiкно). Далеко щось горить, чуєш, бабо? Мабуть, нiмцi села палять. (Повернулась до баби). Бабо, бабуню, давай тiкати! Втечемо. Потiм, коли їх виженуть, - повернемось. Чуєш, бабо? Наша хата край села, до нас перших i прийдуть. (Пауза). Тобi добре, ти не одну вiйну пережила, а в мене це перша, того й боюся. Не хочеш тiкати, давай заховаємось у погрiб! Наносимо туди їжi, подушки вiзьмемо, лампу. Чуєш, бабо? Адже прийдуть!
К о в а л и х а. Може, й не прийдуть.
О л е н к а. А чого ти фотографiї десь подiвала? Сала не стало в коморi, теж заховала... Бо знаєш, що прийдуть. (Наче аж сердито). Вдаєш iз себе Наполеона - кругом бiй iде, а тобi байдуже!
 
Пауза. Чути скрип хвiртки, голоси.
 
(Припала до шибки). Ой! Iдуть! Один, два, три. Iще... До нової хати пiшли. Бабо! (Вiдскочила вiд вiкна). Сюди один iде!
 
Ковалиха нiби не чує, продовжує вишивати. Заходить Скирда. Шинеля накинута на плечi, рука пiдв'язана, пiдборiддя теж забинтоване. Очi в нього, як чорнi провалля. Пауза.
 
С к и р д а (говорить крiзь зуби, не розкриваючи рота). Ключi!
 
Ковалиха, нiби тiльки тепер помiтила його, пiдвелся, подала ключ Скирдi, той узяв i мовчки вийшов. Баба знову взялася за шитво.
 
О л е н к а (з полегшенням). Це нашi. Говорить по-нашому, i шпала в петлицi. (Погладила ляльку). А ти, дурненька, злякалА с я, хотiла навiть у погрiб... Треба бути такою хороброю, як наша баба. (Знову пiдiйшла до вiкна). Когось понесли на носилках. А що, коли то вбитий? Бабо, чуєш? (Пауза). А цей знову йде!..
 
Заходить Скирда.
 
С к и р д а. В селi є лiкар?
 
Пауза.
 
О л е н к а. Баба Ковалиха лiкує. У неї i лiкарi лiкуються.
С к и р д а. Де вона?
О л е н к а (кивнула в бiк баби). Он сидить.
С к и р д а. Комкора поранено! (Пiдiйшов до Ковалихи, взяв у неї шитво, кинув на канапу).
 
Баба. пiдвелася, подивилася в очi капiтановi, повiльно склала полотно, пiшла з хати. За нею Скирда.
 
О л е н к а. Цей, iз шпалою, страшнючий, а баба його не боїться! (Прислухається). Знову хтось iде...
 
Заходить Кравцов, молодий солдат - гвинтiвка через плече, пiлотка збита на потилицю, шинеля напiврозстебнута, видно, не чекав тут когось побачити, а тим паче дiвчину. Несподiванiсть зустрiчi. Вражений красою Оленки, хлопець зупинився. Зупинився, дивиться, не може вiдiрвати погляду вiд неї. Мов зачарований... Оленка теж задивилася, не вiдводить очей. Може, це й було те "з першого погляду", що лишається навiки. Несподiванiсть, здивованiсть... а потiм обоє наче аж знiяковiли...
 
К р а в ц о в (швидко поправив пiлотку, застебнув шинелю, пiдтягнув ремiнь). Здрастуй!
О л е н к а (вiдступила крок, мов запрошуючи його в хату). Добрий вечiр!
К р а в ц о в (пiднiс руку до пiлотки). Кравцов! (Уже з нотками "бувалого солдата"). Ординарець командира! (Зняв гвинтiвку, поставив її в кутку, пiдiйшов до столу, розглядає ляльку). Як її звати?
О л е н к а. Їлонка.
К р а в ц о в (не дивлячись на Оленку). А тебе?
О л е н к а (вже опанувала себе, в голосi характерна для неї насмiшка). Сьогоднi мене теж можна називати Їлонкою.
К р а в ц о в. А вчора як називалась?
О л е н к а. Роксолана.
К р а в ц о в. А завтра?
О л е н к а. Жанна!
К р а в ц о в (усмiхнувся). Д'Арк?
О л е н к а. Так.
 
Пауза.
 
К р а в ц о в. Вiйна, а вони в ляльки граються. Тиловики!
О л е н к а. Хто-хто?
К р а в ц о в. Тиловики!
Г о л о с К о в а л и х и. Принеси води!
О л е н к а. Несу. (Вхопила вiдро, вибiгає, у дверях спинилась, оглянулась на Кравцова).
К р а в ц о в. Ох, i дiвчина! (Пауза). I на малюнках такої не бачив! Оце дiвчина! (Постояв, ще раз, нiби в уявi, подивився на неї). I в кiно такої не бачив!

читати