Завантажити

писав. Дав бог очi зiркi, чи як? Прицiлишся, i немає фашиста?
О л е н к а (усмiхнулася). Прицiлюся, I немає.
В i ч н й й. З першого дня на фронтi, а такого дива не бачив. Дiвча - i стiльки поклало. А чого мало орденiв? Я б тебе ними обвiшав, як генерала. I звання - старший сержант - мале.
О л е н к а. А яке б ви менi дали?
В i ч н и й. Капiтан, чи що... Я тобi, Оленко, гостинця принiс. (Починає виймати з усiх кишень). Ось духи, пахнуть, як конвалiї. Ось шарфик - обв'яжеш шию, не буде холодно. Рукавицi хтось добрячi зв'язав, шкарпетки вовнянi, хусточка з квiточкою, котушка з голкою, щось розiрветься - зашиєш. Горiлка, настояна на калинi, - тобi ж на снiгу лежати, а воно ковтнеш i теплiше стане...
О л е н к а (здивовано). Де ви набрали всього?
В i ч н и й. Посилки з тилу присилають, то я й... Давно збирався в гостi до тебе прийти. А це олiвцi, конверти - пиши, кому хочеш. Є кому писати?
О л е н к а. Нiкому.
В i ч н и й. На окупованiй? Сама звiдки?
О л е н к а. З Полiсся... Є там таке село Пiски...
В i ч н и й. Проходив я, коли вiдступали через Полiсся, якесь i село Пiски проходив, там ми ночували... Та Пiскiв чимало на Українi!
О л е н к а. Може, то наше село й було?
В i ч н и й. Може... Ми в тому селi тiльки нiч були... Там нашого комкора якась бабка на ноги поставила...
Оленка (аж стрепенулася, так вразила її надiя). Кравцова!.. Кравцова! Знали такого?
В i ч н и й (вражений, пауза). Знаю... Ти... А ти не Їлонка?
О л е н к а. Вiн! Це вiн! А я Їлонка... Тодi була Їлонка.
В i ч н и й (опустився на ослiнчик). Оце так... Кажуть, снаряди в повiтрi зустрiтися можуть, а щоб люди отак...
О л е н к а. Де вiн?
В i ч н и й. Слава богу, що ти така, слава богу...
Оленка (схопилася, кинулася до Вiчного). Кажiть!..
В i ч н и й. Тобi принiс, а сам попробую. (Вiдкриває пляшку, наливає собi в кухоль). Отаке буває
В i ч н и й. Кравцов - iменi так i не знаю... Був там Кравцов чи ординарцем, чи просто при штабi. Коли вiдступали - розшарпали нас, розбили, - все перемiшалося... Геройський хлопець Кравцов! Якось ад'ютант комкора, капiтан Скирда, хоробрий i безстрашний чоловiк, сам з кулеметом нiмцiв затримував... Ми вiдступали... А вiн на тiй сторонi рiчечки й залишився... Фашисти б'ють, не пiдступити, а Кравцов вужем пролiз i витяг ад'ютанта, можна сказати, з того свiту... Та попросив не казати, що вiн врятував... Не знаю чому. Може, тому, що ад'ютант не любив, коли хтось хвастав своїм героїзмом. I Кравцова тодi куля зачепила - я його перев'язував. Теж хлопча просило, щоб не знали про його рану-хотiв у строю залишитися. А потiм... ти знаєш (пауза)... Я не вiрю, щоб вiн щось погане... Якщо й було, то по-доброму...
О л е н к а. Я кохаю його.
В i ч н и й. Тодi й треба було сказати... А то десь забiгла...
О л е н к а. I сама не знаю, чому втекла тодi. Баби злякалася.
В i ч н и й. Коли вийшли з оточення, Кравцова - в штрафний чи в маршову роту.
Оленка (тихо). Де вiн тепер?..
В i ч н и й. Якщо зостався живий - десь воює!
 
Заходить Чорний. Вiчний схопився, виструнчився.
 
Ч о р н и й (глянув на стiл). А це що за галантерея? (Повiв поглядом на Вiчного).
В i ч н и й. Рядовий Вiчний!
Ч о р н и й. Рядовi всi вiчнi.
В i ч н и й. Так точно, товаришу старший лейтенант, рядовi вiчнi. Вiчнi, бо їх без лiку.
Ч о р н и й. Фiлософствуєш?
В i ч н и й. Потроху. Дозвольте йти?.. (До Оленки). До побачення, дочко. Ще зайду, а нi, то ти навiдайся, поговоримо. (Вийшов).
Ч о р н и й. Учора Ася Михайлiвна вiдчубучила. Щоб, мовляв, ближче до поранених, так вона прямо в пекло полiзла, ну, її й стукнуло. (Жест). Ось цими руками винiс, на щастя тiльки оглушило. Очуняла... Жiнки живучi, це їхня перевага. (Подивився на дiвчину). Що з тобою?
О л е н к а. Нiчого.
Ч о р н и й. Захворiла?
О л е н к а. Здорова.
Ч о р н и й. Краще б ти захворiла. (Помовчав). Проти позицiй сусiднього батальйону дiє нiмецький снайпер. Вже комвзводу... I бiйцiв, як куропаток... Снайпера нашого теж пришив. Наказ зi штабу...
О л е н к а (пiдвелася). Слухаю!
Ч о р н и й. Маскiровочка там не перший клас! Пропадеш, як i той... Ви, жiнки, можете придумати якусь хворобу. Вам це легко. А я скажу в штабi... Домовились?
О л е н к а. Нi! Пiду!
Ч о р н и й (аж сердито). Тобi жити треба, Кравцова знайти треба!
Оленка (уперто). Пiду.
Ч о р н и й. I хто придумав жiнок на фронтi?!
О л е н к а. Вони самi придумали.
Ч о р н и й. (обняв за плечi Оленку. Видно, як тамує тривогу. Пауза). Iди! Влiпи йому. Влiпи йому в самiсiньке серце. В самiсiньке серце, гаду!
 
Висвiтлюється лист.
 
"Вiчний розповiв менi все... Кравцов, прости!.. Не знаю, чи зможу коли-небудь зняти з своѕї душi те горе, що мимоволi заподiяла тобi...
Хто б

читати