Електронна бібліотека/Поезія

Дружина чайного плантатора. Уривок.Діна Джеффріс
ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Афродита. Античні міфи в сучасній обробці (фрагменти)Антоніна Спірідончева
Руда Кобилиця. Зі збірки «Амазонки»Антоніна Спірідончева
ВіршіОльга Соколовська
Не хотілаОлексій Ганзенко
РозглядиниОлексій Ганзенко
Лукій вмираєОлексій Ганзенко
коли скінчиться війна ми знову вирушимо на схід...Олександр Андрієвський
революціонери молоді і старі...Олександр Андрієвський
з віршами аполлінера у рюкзаках...Олександр Андрієвський
революції у моєму місті зазвичай починаються восени...Олександр Андрієвський
пластика твоїх пальців кожна лінія злам...Олександр Андрієвський
середина осені попереду ще півроку холоду...Олександр Андрієвський
чим східніш і південніш здається тим холодніш...Олександр Андрієвський
вони прокидалися зранку і дивились новини...Олександр Андрієський
Завантажити

 

Створення Світу

Або

Шостий день

Або

Балада про Божий ляпсус

 

Я гад, я змій, наспів мій час −

Пора міняти шкіру.

Сьогодні буду злий на вас

Та завадкий на віру,

 

Бо доля змієва пласка,

Те знаєте тепер ви.

Сповзає з полоза луска,

Свербить і дражнить нерви.

 

Піски терпужать нас нудні,

З будяччям бій ведемо,

Але бували й інші дні

За давнього Едему.

 

Тоді в підніжку я сидів

При троні Всеблагого

І слухав спів, і їв плодів,

І ревно славив Бога.

 

Вдалась картина та митцю

Й таке було б довіку,

Та закортілося Вітцю

Зліпити чоловіка.

 

Зажурно Богові здалось

Творити лиш худобу,

То й захотілося когось

Явить собі в подобу.

 

І скоро вже стояло те

Нещастя перед нами:

Безхвосте, голе та бліде,

З кощавими ногами;

 

Ані луски, ані пера,

Незґрабне і пропаще.

Відверто мовлячи − мара,

Творіння не найкраще!

 

І проказав йому Творець,

Обмивши з себе глину:

„Прошкуй до раю навпростець,

Та зваж, коханий сину:

 

Твоя земля й твоя вода,

Пануй вночі та зрання,

Але гляди − не їж плода

Із дерева пізнання!“

 

Мені ж було, немов мороз

Побрав до рухів змогу.

Я до Всевишнього приповз

І так відкрився Богу:

 

„Тобі співатиму хвальбу,

Мій царю, аж до гроба,

Але, даруй свому рабу,

Оця твоя подоба…

 

Воно ж не має ні жала,

Ні пазурів, ні вовни,

Ні крил, ні м’язива вола,

Ні ланей ніг проворних.

 

А отже заздритиме нам

Заславши серце тінню;

Китам − за плин, за лет − орлам,

Що грають з височінню.

 

Й уже не випнеться воно

Зі мстивого болота,

Гризота пхне його на дно

Й посуне на підлоту.

 

Іще зазнаємо оман −

Замало нам не стане,

Бо в кого пазурів нема,

Той підступом дістане!“

 

Творця задума пойняла,

Тоді промовив строго:

„Не пхай гадючого жала

До промислу Мойого!

 

То діло мізків не твоїх,

Ще знався ти б на цьому!“

І я відповз… і я затих…

Якби ж було й по всьому!

 

Та скоро трапилися в нас

Негідності всілякі:

Хтось райські яблука потряс

І відламав гілляку,

Ще й понадкушував собі,

Було б йому вдавиться;

Гніздо сороче на вербі

Дістав, зобидив птицю.

 

Борсук сполоханий примчав:

Упхнули в нору стовбур!

Я пильнував, але мовчав −

Таки ж бо змій − не бовдур!

 

Але коли кістки свині,

Знак лютої розправи,

Знайшли, відкрилося мені:

Ставати час до справи!

 

Бо хто врятує любий рай,

Звідкіль впаде підмога?

І не проси, і не благай,

Не колінкуй до Бога…

 

Прийшов до нас поганий гість,

Хоч Божої й подоби,

Бо кожен звір з потреби їсть

І тільки цей − з жадоби!

 

Ваги задума додала

Немов моїм повікам

І я знайшов, як без жала

Забити чоловіка.

 

Якраз йому Велитель мій

Створив на поміч жінку,

До неї й підкотився змій

З віночком із барвінку:

 

„Прийми, русявко, цей разок

Небесного суцвіття.

Твій муж − хоробрості зразок,

Ти − найгарніша в світі!

 

Але послухай, молода

Красо, моє зізнання:

Якби вкусили ви плода

Із дерева пізнання

 

То б вам відкрилися при цім

Найглибші таємниці:

Чому рука мовчить в руці,

Чом шаленіють птиці,

 

Коли весніє Божий рай,

Всю ніч аж до знемоги…

Самі в ту мить, запам’ятай,

Ви станете, мов боги!“

 

Збігає день, хвала Творцю,

Та й дме не знати звідки…

Пора закінчувати цю

Печальну оповідку.

 

Почвар силкуючи обох

До звабного ігрища,

Плекав надію я, що Бог

Їх за непослух знищить!

 

І знову в Отчому раю

Спізнаємо ми згоду,

Й печаль забуду я свою,

Немов малу пригоду.

 

Але, на подив, Той, що є

Не стримав заповіту

І відпустив добро своє

Плодитися по світу.

 

Мене ж прокляв… Метнув зимі

Навстріч в холодне поле…

А чоловік?.. Та ви й самі

Те знаєте, братове!

 

Зміцнів, зхамів… було ягня,

А це − гарчати сміє!

Та ще й насичений знанням

З намов дурного змія!

 

Струїв степи, спалив ліси,

Звірин понищив бідних;

А як навчився, бісів син,

Глитать собі подібних!

 

Вже й небо в сажі, труп та пень

За ним, як чорні лави…

О ні, Всетворче, шостий день

Тобі не збільшив слави!

 



Партнери