Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити
1 2 »

Солодищиця

Таки добряче розсердився – то чути за страмницю не хотів разом із байстрям – вилупком її, але коли приїхала з міста Зотиха та похвалилася, що бачила, та прошепотілася, що мале вже клей якийсь там нюхає по городських звалах, то надумав їхати. "Що, воно хіба винне – заберу собі, бо пропаде, – міркував. – Таки наше, в селі з нього ті клеї вивітрю, мо‘ люди будуть іще…"
Це забули, а то дивувалися в Очеретяному: "Й у кого те стерво – Павлові замолоду грало й співало було все в руках, Дося в передових, а дочка… Пізнє дитя, пестили його, а відправили вчиться, то воно злигалося там хтойзна з ким, байстря нагуляло." Павло кричав: "Хай не вертається, бо в Очеретянці втоплю!" Дося й зійшла, тужачи, а тії не було й на похорон…
Не подобалося Павлові місто – запльоване, недопалками, наче квасолинням усіяне, тьху! Найшов її в запльованій пив'ярні – "квасолиння" вимітала, пішли – непутяща квартирувала в якомусь голубнику на "часному секторі." Аж зраділа, що малого забирає. "Це твій дід – Павло, побудеш тро‘ в нього – і мені легше, й на свіжому…" – торготіла вдягаючи тонколице, хворобливого виду хлоп'я. Хлоп'я мовчало, Павло, бачачи, на що звелася дочка, хмурнів і підганяв: "Хутчіш – електричка в нас!"
– Клей нюхав, справді? – спитався вже в електричці. Малий жував куплений дідом чебурек і витирав прозорі пальчики об сидіння.
– Нюхав…
– Нащо?
– Шоб забалдєть… Христя казав…
– І що?
– Не забалдєв – ригав… та Христя казав, що поначалу…
– Мамка п'є? – Він ніяк не міг вирахувати, скільки хлоп'яті років – то виходило шість, то вісім…
– П'є. І дя‘ Льоша п'є, й Нінка. А як дя‘ Льоша остається, то мене вигонять на улицю. Кажуть, що дя‘ Льоша ноччю боїться. Діду, а чо‘ больші дядьки бояться?
Хлоп'як назвав його дідом і старому запекло несподівано в оці.
– Що, часто вигонять?
– Та… то ще нічо, а як дя‘ Льоші довго нема, то мамка лупить!
– А взимку?
– Христя бере согріться. Правда, бабки вимага…
Одразу згадав своє. Лигнувши з товаришами-фронтовиками, батько лупив не лише малого Павлика з сестрою, не лише змучену та висотану матір, а й сусідів, котрі сікалися, було, боронити. Через те не надто хто й сікався. Коли батя особливо навіснів, Павлик ховався на горищі, а, що старий міг буянити й кількадень, то облаштовувався там ґрунтовно. Можна було, правда, попроситися до дружка Валерки – Павлика пустили б, але він соромився. За батька… Вночі на горищі було холодно й страшно, то хлопець вигадав собі незриму та могутню заступницю – Солодищицю. Покровителька жила на небі й будь якої миті могла зробити Павликове існування приємним і солодким. А ще вона могла забрати його до себе на небо. На небі було тепло, там удосталь наїдків і ніхто не б'ється. Але шлях до вимріяних небес потребував багато хотіння, а хотіння хлопчикові все не вистачало – так і потерпав на негостинній землі.
У снах Солодищиця бачилася хлопцеві схожою на тітку Катерину, та гостювала в них, правда рідко, і завжди пригощала дітей цукерками "Шкільні." "Тітка Катерина" зі снів мала широкі крила й велику торбу через плече, в торбі були солодощі та книжечки з казками – малий Павлик дуже любив казки.
– Нічого, в селі в нас гарно, там чорнобривці нюхатимеш, а не клей. Їсти варить почну, ти що любиш?
– Мівіну… А криси в вас у селі є?
– Пацюки? Бувають, а що?
– В нас такелецькі…
В деталі не вдавався – нащо малого лякать, але навідувалися й до нього чималі. Відколи вмерла Дося, Павло, сподіваючись і власної скорої черги, махнув рукою на господарство, в хаті було холодно, голодно й незатишно. До того ж усе дошкульніше діймав біль у плечі –непозбутній наслідок давньої травми на тракторі – ходив тоді в гіпсі аж два місяці. Старому все частіше згадувалося дитинство…
Натхненний можливістю потрапити до Солодищиці на небо, Павлик відкрився Валерці: "…лиш хотіння не вистачає, а якби ти поміг, ну – хотінням своїм, то ми б удвох!" Дружок манливої перспективи не оцінив – хлопці реготали тоді з Павлика-дурника покотом чи не з рік.
Електричка спізнилася – стриміла чомусь на безлюдному роз‘їзді добру годину й вони не встигли на єдиний автобус до Очеретяного. Міцно взяв малого за руку:
– Нічого, це літо – дійдемо.
Підіймались узбочиною вибоїстої асфальтівки на поташнянську гору, коли ззаду долинув далекий відголос грому – подорожніх наздоганяла гроза.
– Та нічо – це літо…
Малий сопів – так далеко ніколи не ходив.
– Звикнеш у мене – й до матері назад не схоч! – підбадьорював.
– Я й счас не хо!
Спасіння від негоди мало обриси облупленої зупинки, за задумом сюди мали б виходити до автобуса поташнянці. Коли навскісні дощові батоги почали діставати подорожників і всередині, він посадив змерзле хлоп' я на руки й пригорнув, затуливши полою піджака.
– Змерз? Нічого, потерпи, мені теж бувало… Я ось розкажу тобі про Солодищицю…

Їх

1 2 »

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери