Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
1 2 3 »

Подумали, що то мара, та й стали кричати1


Розмова з Микицею була лише питанням часу, а що новини по селу розлітаються ще швидше, аніж виспівування Артемкових свистків, то часу цього було зовсім небагато. І справді, Микиця навіть сам не прийшов – прислав по Артемка незмінного "зброєносця" Жеку. Ліве зброєносцеве вухо відстовбурчувалось більше за праве й тим визначало безрадісну Жекину долю та його низький соціальний статус.
– Цего… Микиця кличе…
Артемко пішов. Микиця безальтернативно королював над усім підлітковим населенням Озерного, карав та милував, і відмова від аудієнції автоматично зарахувала б відчайдуха до переліку мешканців якогось із паралельних світів. Компанія звично тусувалася в занедбаному колгоспному садку за колишнім сіносховищем.
– То це правда? – верховода вивищувався над однолітками на добру голову.
– Ага, – винувато сказав Артемко та шморгнув носом. Хлопчак давно відкрив, що вчасне й уміле шморгання носом здатне вберегти від багатьох неприємностей. Щуплявий Артемко ніколи не геройствував.
– І що, так ото прямо й ходиш?
– Ага.
– Ага-ага! – перекривив Артемка Микиця, його підлизні, яких крутилося довкіл проводиря зо п'ять-шість, догідливо загигикали. – Ти мені розказуй, а не агакай, дуриндо! Гадаєш, як пішов по воді, то я тебе не дожену?
Від такого дотепу загигикали вже не тільки підлизні, а й сам озернянський проводир.
– Та… ну… – почав Артемко. – То ловили з Сашком рибу й гачок у рясці… Я пішов одчепить і… Ну, йду собі по воді й не тону…
Микицині підлизні позавмирали, ліве Жекине вухо відстовбурчилося ніби ще дужче, сам хлопчачий король дражливо закусив тонку губу:
– І?
– І… йду собі… по воді…
– А гачок?
– Гачок… Став на коліно, руку засунув і відчепив…
– На що став?
– Га? – не зрозумів Артемко.
– На що коліном став, дуриндо, питаю?
– Ну.. на воду став… я ж кажу…
– Як, як ти став на воду, придурку? Не можна стати на воду, ані коліном, ні…
Шморгання носом не допомогло – Артемкова здатність до ходіння по воді чомусь роздратувала ватажка сільських розбишак до краю.
– Ну… показать можу.
– Ходім. І не дай Боже ти мене дуриш, хирявчику – я тебе в тій воді й утоплю!
Хутко посхоплювалися й пішли. Підлизні ледве встигали за сягнистими кроками рознервованого ватага, Артемко дисципліновано дріботів за гуртом.

Чутка, що Ковальчуків хлопець пішов по воді рознеслася Озерним ураз, хоча нікого на злощасній позавчорашній риболовлі Артемко з братом Сашком наче й не стрічали. Рибалили на своєму місці в куширі, а бач – до вечора того ж таки дня про дивовижу шепоталася вже, вважай ціла Зміївщина, а назавтра – то й усе, розкидане поміж ставків, болітець і верболозів село. Хтось вірив, хтось не вірив, мамка наказала більше до води не потикатися – від гріха, сусід Захарович навпаки, кликав у поміч – ставити на орендованому ставку мережі, а батюшка отець Лавро казав, що то гріх і закликав вірних менше слухати брехень, а більше молитися, надто – проти місячної ночі.
Заховавшись від причепливих очей за повіткою, брати вирішили повторити експеримент – набрали в ночви води, але вода в ночвах Артемка не тримала – чалапав босими ногами по бляшаному дну та зітхав із полегшою – хух, на біса йому та аномалія – на вулицю не потикнись тепер як усі! Ввечері вирішено було закріпити дослід на глибокому. Городами вийшли вдвох до Ковальчиного ставка, роззирнулися, Артемко скинув капці, Сашко сторожко пильнував конфіденційність…
І він пішов. Ставав босяка на пружну опору, навіть не вгрузав ані на ніготь, переставляв ногу й ставав знов. Обоє сопіли, Сашко заворожено, Артемко – скрушно: "Нащо, нащо воно мені? Так гарно було, поки… Лови собі в куширах рибу, печеруй раки, вирізай свистки! – хлопець неперевершено вирізав із вербової галузки свистки. – А це тепер…" Старший Сашко спробував і собі – марно. Смутився:
– Ех, якби й я… Показав би Тетянці!
Неподалік зашаруділо в кукурудзі. Таки підгледів хтось!

Хоч і заказувала мамка, але спробуй – не послухай здоров'ягу! З Микицею й Сашко не допоможе – розбіяка дармо, що молодший, а його й дорослі хлопці побоювались. Та й не було саме Сашка – подався в місто на консультацію. Підійшли до ставка, аби подалі від очей – забрели за той верболіз, де від берега мілко й де навряд чи стрінеш рибалку, або іншого якого роззяву – самі жаби. Підлизні ліниво повкладалися на траві, Микиця недобре зиркнув на провинника:
– Давай!
Артемко приречено підійшов до краю води й став на її поверхню. Зробив крок, іще й ще. Постояв. Повернувся. Микицині шістки сиділи з відвислими щелепами, сам хлопчаковий отаман зловісно грав жовнами. Нахилився, підозріливо торкнувся долонею води, спробував стати й собі та лише вчасно відсмикнув ногу.
– Як ти це робиш? Навчи мене.
– Не знаю. Воно само… – здвигнув

1 2 3 »

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери