Завантажити

мотузку.
– Стій! Стій, дуриндо! Стій, уб'ю! До мене! – заволав Микиця, повернувшись до прихвоснів на березі, – поможіть вилізти, придурки!
Підлизні заметушилися, їм не в радість було пхатися в прохолодну весняну воду, надто – в бридку муляку. Микиця лютував, оскаженіло товкся, збурюючи довкола себе густий мул та ще дужче в той мул заглиблюючись. Бачачи кумедні Микицині борсання, Артемко раптом засміявся. Він полюбляв сміятися. І одразу зник страх, і з усемогутнього верховоди бідолашний Микиця перетворився на невдатного, заздрісного сірячка, який не те що по воді – по землі нормально ходити не може – перевалюється наче качка, через те й на облік у військкоматі його не поставили – не придатний.
Артемко повернувся, запхнув руки в кишені та й пішов собі ставком, насвистуючи. Він полюбляв насвистувати.
– Синку! А заверни-но мені оно каченят, переполохались чогось – не йдуть, чортяки, хоч плач! – гукнула від протилежного берега добре знайома хлопцеві баба Гуля.
Артемко завернув неслухняну птицю й подумав, що власне, не так воно вже й погано – ходити по воді, навіть корисно. От якби ще вміти літати… А може? – він же ніколи не намагався… Хлопець замахав руками, підстрибнув, але нікуди не полетів. "Ну нічого, – подумав. – Не все ж мені й мені, нехай полетить хтось інший, може навіть і не зо Зміївщини!"



Квітень 2012 р.
1 Євангелія від Марка 6,49
---------------

читати