Електронна бібліотека/Проза

МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Афродита. Античні міфи в сучасній обробці (фрагменти)Антоніна Спірідончева
Руда Кобилиця. Зі збірки «Амазонки»Антоніна Спірідончева
ВіршіОльга Соколовська
Не хотілаОлексій Ганзенко
РозглядиниОлексій Ганзенко
Лукій вмираєОлексій Ганзенко
коли скінчиться війна ми знову вирушимо на схід...Олександр Андрієвський
революціонери молоді і старі...Олександр Андрієвський
з віршами аполлінера у рюкзаках...Олександр Андрієвський
революції у моєму місті зазвичай починаються восени...Олександр Андрієвський
пластика твоїх пальців кожна лінія злам...Олександр Андрієвський
середина осені попереду ще півроку холоду...Олександр Андрієвський
чим східніш і південніш здається тим холодніш...Олександр Андрієвський
вони прокидалися зранку і дивились новини...Олександр Андрієський
15 років без себе (Загублений)Ксенія Циганчук
Така любовОлексій Ганзенко
Завантажити

Не хотіла вона його. Пускати не хотіла – незатишно тут, і вітер, і сльози, й Стара. Хоча Стара йому що – Стара їй жить не дає: сама не жила, короста, й доньці… Куди його пускать!? У цю грязь, у цю неміч? У це ніщо? Бо це таки ніщо довкруж неї – п´яні Гошчині дружбаки, що лізуть, тріснута плита, дров нема… Просила: дров нарубай, то він – у рило… Куди пускать? Стара запухла, каже: давлєніє… На горлянку тобі давлєніє, короста! – аби не пила… Дружбаки… а сам? Де? Як попросила тоді дров… Не хотіла… І правильно, й зірвати пробувала: баняка свинячого кружки хати хіба не тягала? На аборт грошей нема – Стару питала: ти як витруювала? "Тебе витруїш…" Короста… Тріска коли взнала – реготала півдня, а тоді патисони солоні з дому перла: їж! Та перш материнку раяла пити – зірвеш. Не зірвала. В окропі купала – зірвеш. Ні…

Спершу нічого, а далі обпиналася, та в халати, що старій колись дарували на правлінні… Сміхота – Стара була передовою дояркою! Квітчасті халати всі, барвисті. Живота зав´язувала, халата зверху… Та скинься ж ти, дурне – куди пнешся, не знаєш тут як! Тут батечко півкибля браги лигне – та в обору! Тут Стара за ним – та в хлів! Та бита, бо він же ж, перш, ніж у обору… А ти ходи од обори порожньої до хліва (порожнього), та реви. Тут Гошко сьогодні є, а завтра нема – на заробітки поїхав у Київ… Еге, заробіток з нього… в Кодиму він поїхав, до дружбака, наче вона не зна… Якби не Стара, то ще держала б, а так… Стара й батечка на Барвінки спровадила, вона кого хоч спровадить…

"Скинься, щезни, випади ради Бога, не призводь!" – просила й до амбулаторії не йшла, й не казала нікому, й халати, що старій на восьме березня колись дарували, міняла. Не прала, бо як Гошка не було, то не прала вона.

Не скидалося. Не слухало. Вчепилося в неї кліщем, у нутро її, в кишки її вчепилося й сотало, як теля (Гошко гицель!), і мліла, й проклинала його… Себе, бо воно було часткою її і, що далі, то більшою часткою її воно робилося і, що далі, то дужче вона його (себе) зненавиджувала. Зробило її негарною: повипиналися вилиці, вкрилося плямами лице, носяра стримів, як оцупалок. Стара дивилася телевізора й нудила коли вона вкотре міняла заяложеного халата.

Затялася: по моєму буде! Старі воно не тре, а Трісці скаже, що неживе. "Нехай, вилізеш – задушу! І тобі буде ліпш і мені! Бо ти не знаєш, дурне, як тут! Бо не дам тобі, дурне, ради! Бо Тріска (треба ж – Патрісія!) не одчепиться з пляшкою. Бо Гошко з Кодими може й не приїхати, певно, що не приїде – хто б це їхав сюди розумний із Кодими…" Отак носила його в собі й воювалася з ним і ненавиділа.

В тій пляшці, що принесла була Тріска, осталося. Заховала – цілої для Строї багато – згорить. А як різонуло в крижах – дала й зачинилася в себе.

Не кричати було годі – кусала грілку й вила, як бовдур, хоча могла й кричати – Стара хропла перед телевізором і не чула. Але затялася: кричати – ні, плакати – ні, жаліти – ні. А раптом закричить, то й пожаліє, а не можна… Води відійшли перед самим родивом, з грілки летіло клоччя; мацала голівку, що виходила, боялася, що зомліє…

Закричало воно. Але Стара хропла, єдина програма її телевізора тріщала й показувала сніг. Воно повзало між ногами. Чекала, поки вийде місце. Їх з´єднувала пуповина…

– То як тобі? Холодно, ге? Це батечко твій дров не нарубав і плита тріснута… Нічого – тобі недовго, тобі пощастило, вважай. Скіль ти там захопиш, раз – і на Барвінки, це кладовище в нас так... А мені ще до Барвінків… Хоча чого… можна б і разом… навіть гарно було б – мама й дитя… Ні – Стара на мені… теж мама й дитя, хм… Не пускає мене короста – гріх…

Воно швидко холонуло й торкалося ніг неприємним слизом. Біль відступав хвилями. Звелася на лікті – плутаючись у пуповині, дитя совало іграшковими ручками по долівці, велика голова безпорадно качалася… Дістала. Наготовленим ножем перерізала пуповину, повернулася набік…

– Цить! Зараз подушку візьму й…

Воно на неї дивилося. Відвернулася, тяглася до подушки, що запхнула ногою в куток, але знала, що воно на неї дивиться…

– Не дивись! Не дивися, нещастя, на мене! Не дивися, думаєш – це легко? Думаєш – отак собі задушив і все? Само б спробувало! А куди я тебе? А куди я з тобою… Я п´яниця в тебе, чуєш? – тому й Гошко втік… І холодно в нас – навіть дров нема, просила його… і плита тріснута, й баба твоя…

Кричала, ревла й знала, що це вже все… що нічого… Взяла його, притулила холодне та ковзке до себе й полізла карачки в ту кімнату, гублячи кров та послід. Розштурхала Стару:

– Вставай! Плиту топи, воду грій, коросто, скільки ти мене мучитимеш!

22 – 23 січня 2011



Партнери