Електронна бібліотека/Проза

ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Афродита. Античні міфи в сучасній обробці (фрагменти)Антоніна Спірідончева
Руда Кобилиця. Зі збірки «Амазонки»Антоніна Спірідончева
ВіршіОльга Соколовська
Не хотілаОлексій Ганзенко
РозглядиниОлексій Ганзенко
Лукій вмираєОлексій Ганзенко
коли скінчиться війна ми знову вирушимо на схід...Олександр Андрієвський
революціонери молоді і старі...Олександр Андрієвський
з віршами аполлінера у рюкзаках...Олександр Андрієвський
революції у моєму місті зазвичай починаються восени...Олександр Андрієвський
пластика твоїх пальців кожна лінія злам...Олександр Андрієвський
середина осені попереду ще півроку холоду...Олександр Андрієвський
чим східніш і південніш здається тим холодніш...Олександр Андрієвський
вони прокидалися зранку і дивились новини...Олександр Андрієський
15 років без себе (Загублений)Ксенія Циганчук
Завантажити

Тут розкажу про кінець Ластов´я, що трапився того дня, коли Василиха пустила в криницю відро. Власне, однаково трапився б, якби й не впустилавідро, навіть якби не приїхали в село Попса й Лушпайка, бо підходив уже кінець. А тоді сиділа на приступці коло криниці та м´яла в руках урвану линву й думала, чи можна на ній повіситися. Зажорстка… Василиха не раз думала повіситися, бо жити не було нащо, й місце нагледіла – гарний, кований гак у сволоку, якого Василь іще покійний забив для люльки, а викував… баба не пам´ятала й хто.

І що її тримало? Либонь те, що сволок зогнив – капало десь на нього з трухлого шиферу, ще Шестерню просила підперти сволока дрюком коли Шестерня був іще живий. Узимку вмер. Вони знали, бо не виходив і ступаків не було від хати. То що, вони ж землю не вдовбають і Шестерню не винесуть – лежав собі, як дитина, тільки пацюки виїли очі…

Сиділа, думала, що міг би й краще підперти – хитався той дрюк, і повіситись бабі ні на чому, та м´яла в чорних руках іржавий, розсотаний кінець линви… Село мовчало довкола Василихи, буяли бур´яни по кинутих обійстях та визирали з-за лободи хати. Еге, поки не пив Шестерня – ловкий майстер був, цілий вік на бригаді, то вмів, а вже як запив – і дрюка по людському… А по воду тепер куди, до Скакунчихи?
Бухнуло в окату глибінь відро й наче в серці щось у Василихи урвалося. Туди – сюди й зима. Знов намети по вікна, миші, що під ковдру грітися лізуть, та радіо, що вмовкло тих таки днів, коли вмовк у хаті за левадою Шестерня. Наче знало, що нікому більше драбину ставити до непевних стовпів та дроти лагодити. Один чоловік був на село Шестерня. Так і мандрував од Скакунчихи до Михайлихи, од Михайлихи до Василихи, од Василихи до Оврамихи. Тій лаву полагодить, тій косу, в тої пообідає… Оврамихи нема, ще позаторік діти в місто забрали. І Серафимиху забрали й Наумиху…

Василиху не заберуть – нікуди. Менший із жінкою розійшовся – в прийми пристав, там самому де постелять… А старший на північ як поїхав на заробітки… тоді ще, давно… Спершу щоліта приїздив у відпустку, тоді через рік, а тоді… Вже й сам старим зробився, що ж… Ні, в зиму жити не варто, – поклала собі твердо. – До зими якось тре…

Ще коли дванадцятеро жило в Ластов´ї людей, то пускали автобус, а як дванадцятий умер – перестали, й сунули до села Попса та Лушпайка аж од Ведмедівки, лаялися та виколупували з штанів реп’яхи. Кебетні були – інші в місто, на столицю…Там, мовляв, грошви… А ментів? То Попса та Лушпайка на села, на селах дільничний хіба п´яний на шестеро хутірців, берисобі – аби доніс! У тих хутірцях що – пенсіонери! Ото,бо кебетні були…Але кури та кролі – одне, то придумали… Лушпайка кебетний придумав… Пенсіонер чому – бо пенсія! Зайти в далеке село, де самі трухляки, коли пенсія. Не діло, а гульня – пробігся кутками, гроші позбирав та й пішов. У Лушпайки дівка на пошті в районі сиділа, коли поштарка гроші бабам повезе – сказала. Ластов´я сільце далеке, там уже напевно…
Ледь добрели. Сиділи в облупленій зупинці, визирали. Хай поштарка вперед, а вони назирці – сміхота!

До зими якось… бо це остання буде зима – відчувала Василиха, скільки їх залишилося там – не перебудуть зими… Торік іще семеро було. Ого, як зійдуться! А взимку Шестерня вмер, Калиниха вмерла, ця не лежала – справно заховали, син із району копачів привіз… А Гуриху небоги в пансіонат якийсь одвезли. І осталося їх четверо на Ластов´я: Скакунчиха, Михайлиха, Лучиха й вона, Василиха, колишня передова ланкова.
Нема села, ні школи, ні ферми, ні бригади, нічо… Зрідка хто на літо приїде, дачники… До Лучихи щоліта… та поїхали вже – дітям у школу скоро… Еге, збігло літо й відро в криницю впало – недобрий знак… Поки дванадцятеро жило в Ластов´ї, то автобус ходив, а як дванадцяте вмерло – не стало автобуса. Казали – закон такий у них є, що як менше дванадцяти в селі, то не треба автобуса… Ні, в зиму не варт…
Прийшла поштарка. Раз на місяць приносить і все Василиху наче зненацька застає – забуває Василиха про пенсію. Відрахувала за світло, вмовила бабу на цукерку, Василисі не кортіло та вмовила: "Чого ви? І мені виручка буде якась!" Умовила. А як у хату зайшла – голос іззаду чийсь, аж злякалася: "Далеко не ховай, стара – сюди давай пенсію. Постанова ниньки така!" Двоє. Бляклі якісь. (Чула, як Сірко в Михайлихи валував, та не зважила, про своє думалось…) Очі наче в Калинихи коли лежала, бо Шестерня без очей лежав – пацюки… "Яка постано…"

Психований Попса, куди з ним ходить! І нащо він ту стару?.. – дратувався кебетний Лушпайка– Ну опиралася. То що – штахетиною по макітрі, та й… То Попса ножаку… Воно, в Попси родина неблагополучна була, ввійти в тему можна, а все ж… І кров… тепер митися мусить… Знавіснів геть, коли кров побачив на руках: і в другій хаті бабі ножаку в груди, й у третій… Оно, як воно, коли родина неблагополучна… бач. Здається й немає більше нікого в селі – це остання жива халупа…

"Яка постанова?" – "Пенсію давай сюди, карга!" – верескнув один. І побачила тут Василиха кров на його руках, і згадала, як вискнув несподівано Сірко на Михайлишиному дворі, і подумала, що приїде завтра лавка, бо завжди на другий день приїздила, після пенсії, і згадала Василя. Як він гака того в сволока забивав. Пробуравив дірку й забив. І сміявся. Бо висітиме, гойдатиметься на гаку люлька з Андрійком, первістком їхнім. І вона сміялася. Люльку не треба часто гойдати – раз гойднув і літає вона туди-сюди хатою, наче птиця…
Відступила та щосили турнула так невправнопідставленого Шестернею дрюка…

2010 р.



Партнери