Електронна бібліотека/

Дружина чайного плантатора. Уривок.Діна Джеффріс
ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Афродита. Античні міфи в сучасній обробці (фрагменти)Антоніна Спірідончева
Руда Кобилиця. Зі збірки «Амазонки»Антоніна Спірідончева
ВіршіОльга Соколовська
Не хотілаОлексій Ганзенко
РозглядиниОлексій Ганзенко
Лукій вмираєОлексій Ганзенко
коли скінчиться війна ми знову вирушимо на схід...Олександр Андрієвський
революціонери молоді і старі...Олександр Андрієвський
з віршами аполлінера у рюкзаках...Олександр Андрієвський
революції у моєму місті зазвичай починаються восени...Олександр Андрієвський
пластика твоїх пальців кожна лінія злам...Олександр Андрієвський
середина осені попереду ще півроку холоду...Олександр Андрієвський
чим східніш і південніш здається тим холодніш...Олександр Андрієвський
вони прокидалися зранку і дивились новини...Олександр Андрієський
Завантажити

Фантастичне оповідання

Добитися авдієнції в олігарха, чиє ім´я давно й комфортно облаштувалося в першій сотні рейтингу журналу "Форбс", було майже фантастикою. Хоча, чому "майже"? Але, оскільки з деякого часу Донат Натанченко перебував у переконанні, що здатен обертати фантастику в реальність, він своїх спроб не полишав.

На паперові листи ніхто не відповідав, на е-мейли також. На дзвінки відповідали. Вишколена секретарка завчено переконувала, що його питання вивчать і про наслідки вивчення повідомлять. Але Доня знав, що ніхто нічого не вивчатиме й не повідомлятиме. Хіба мало божевільних оббивають пороги сильних та заможних світу цього? Якщо звертати увагу на кожного…

А доступитися слід було саме до Тараса Самуїловича, інших варіантів просто не розглядалося. Пригнічений черговою невдачею Доня вкотре розгортав глянцевий колись журнал, де розманіжений власник найбільших у країні хімічних та "фізичних" комбінатів ділився щемливими спогадами дитинства. Власне, Доня зосереджувався лише на одному рядку: "І ото коли батечко вкотре лупцював мене за погані оцінки, я скімлив і думав: от виросту, збудую машину часу й повернуся, аби ти, гад, роззявив рота та побачив, чого досягнув син! І досі мрію, хе-хе…" Донат Натанченко добивався зустрічі зі щасливим нащадком суворого у виховних моментах батечка, бо готовий був утілити мрію Тараса Самуїловича в життя. Ну, майже втілити.

Ретельно відредагований та неодноразово відправлений, доленосний не лише для Доні, а й для цілого людства лист мав наступний зміст:

 

"Вельмишановний Тарасе Самуїловичу! Звертається до Вас неодноразовий переможець обласних, республіканських та всесоюзних олімпіад з фізики (номінації та роки перемог), випускник Фізико-математичного факультету КПІ (рік випуску), відставний доцент Кафедри фізичної електроніки Інституту фізики НАН (роки роботи) Донат Натанович Натанченко. Доводжу до Вашого відома, що висловлена Вами в інтерв´ю журналу (назва журналу) за (число журналу) дитяча мрія стосовно машини часу здатна не лише реалізуватися, а й принести Вам неабиякий зиск, на помірну частку якого розраховую і я.

Тут мушу зауважити, що час для вченого, це не лише інструмент, а й об´єкт досліджень. Здавна цікавлячись проблемами часу-простору, я впритул наблизився до реалізації предковічної мрії людства на предмет подорожей у часі і сьогодні фактично стою на порозі створення експериментального зразка згаданої Вами в дитячих мріях машини, яку винахідник, з огляду на деякі її характеристики, назвав Часовою гойдалкою, або ж просто Гойдалкою. Докладніше ідеї та принципи дії Гойдалки викладено в додатках, тут зупинюся лише на ключових показниках можливостей та потреб винаходу.

Зовні Гойдалка являє собою прототип відомої Вам рамки, крізь яку проходять пасажири в аеропортах. На даному етапі розробка здатна забезпечити переміщення в часі на період кількох секунд (5-10 в залежності від фізіологічних особливостей організму суб´єкта) і на глибину від нульової межі до 5-6 років, знову ж таки – в залежності від суб´єкта. Покладена в основу розробки теорія часових конусів спричиняє ефект дзеркального відвідання, завдяки популярним виданням більш відомий як ефект гойдалки – звідси й назва пристрою. Це означає, що, якщо суб´єкт бажає зазирнути у власне минуле, наприклад, на 4 роки, то на ті ж таки 4 роки він зазирає й у майбутнє, і лише після цього Гойдалка повертає його в теперішнє, і навпаки. В ході переміщень будь яких шкідливих впливів на організм людини не прогнозується, хоча ретельніші дослідження, звісно, необхідно продовжити. Вказані характеристики стосуються, так би мовити Гойдалки-1. У разі її успішної експлуатації, в чому я не маю підстав сумніваюся, негайно будуть розпочаті роботи по створенню Гойдалки-2, амплітуда часових коливань якої зможе сягнути 12-16 років, а період перебування – однієї хвилини.

Остаточне доведення експериментального зразка Гойдалки, початок її регулярної експлуатації, а також питання живлення пристрою, про що нижче, вимагає значних фінансових вкладень, на які я, зрозуміло, не спроможний. Але цілком очевидно, що унікальний атракціон принесе його власникові колосальні прибутки, адже бажаючих здійснити мандрівку в часі надзвичайно багато, а конкурентних розробок поки що не передбачається.

Стосовно живлення пристрою. Часово-просторове переміщення потребує значних енергетичних витрат. За попередніми розрахунками Гойдалка споживатиме близько 1000МВт, що відповідає, як відомо, продуктивності атомного реактора. Оскільки Ви є Народним депутатом, пропонується провести через парламент законопроект про дозвіл на приватизацію об´єктів атомної енергетики з подальшим використанням згаданих об´єктів у наших цілях. Орієнтовні підрахунки показують, що комерційна експлуатація Гойдалки встановленої, наприклад, у зоні Запорізької АЕС поверне вкладені кошти протягом двох років! Поза сумнівами, відповідна рекламна кампанія та продумані маркетингові заходи спроможні суттєво змінити мої дилетантські (у фінансових питаннях) розрахунки в бажаний бік.

Шановний Тарасе Самуїловичу! Прогрес зупинити неможливо і те, що можна виготовити в принципі, рано чи пізно буде виготовлено. Сьогодні Гойдалка поза конкуренцією і я – єдиний власник відповідного патенту. Але ситуація може змінитися. Тож закликаю Вас прислухатися до свого підприємницького чуття і якомога швидше розпочати реалізацію нашого спільного, сподіваюся, проекту! Поки що Ви не зможете повернутися в далеке дитинство, щоб сказати своєму батькові те, що давно збиралися, але це лише питання часу. Часу, владу над яким я вкладаю до Ваших рук!

З повагою, Донат Натанченко. Доцент".

 

Але олігарх мовчав. Доня перетворився мало не в приватного детектива, досліджуючи найнезначущіші рухи Тараса Самуїловича. Знав, де той живе, володів інформацією, що з дружиною потенційний Володар часу не розлучається лише, аби не ділити неозорі статки, був у курсі таємного потягу олігарха до риболовлі та до кощавих, довготелесих білявок… Останнє й штовхнуло неспокійного першовідкривача на радикальний крок.

Кощавої, довготелесої білявки Доня напохваті не мав, зате мав чорнявку – підходяща за поставою інститутська лаборантка Олечка годилася Доні в доньки і саме на цьому вирішив зіграти фанатично відданий науці вчений. Олечка мала одну нездоланну ваду – дуже любила солодке життя й ладна була віддати за дещицю того солоду багато. В інституті всі про це знали, але мало хто був у спромозі задовольнити апетити лаборантки – на жаль наука вперто фінансується по залишковому принципу. Власне, саме тому доцент Натанченко й залишив кафедру, аби суціль віддатися Головній Справі Свого Життя, а на шмат хліба вчений заробляв статтями.

Слово "мільярдер" прозвучало для Олечки як пароль. Вона вмить примчала на конспіративну зустріч з Донею, пропоноване ловила на льоту, схоже, що від передчуття змін ладна була віддатися не лише олігархові, а й самому "татусеві" – Доні. Але Доня думав про інше. За кілька днів перефарбована в білявку Олечка вже чатувала на своє несподіване щастя неподалік олігархового особняка в Хотові. Задертий капот Дониного "Ланоса" благав про допомогу, розгублений вираз обличчя його невправної водійки – також. Тарас Самуїлович зобов´язаний був клюнути і він клюнув! Зі стратегічного укриття за штабелями вивантажених панелей вчений бачив, як біля "Ланоса" зупинився кортеж олігарха, як до Олечки, котра старанно кліпала подовженими віями, спершу вийшов водій мільярдера, а згодом з глибин "Рендж-Ровера" зволили вилізти й самі Тарас Самуїлович. Сором´язливий смішок Олечки відіграв роль печаті на щойно підписаному контракті. Щасливий Доня почимчикував на маршрутку.

Несподівані труднощі виникли з подальшим розшуком легковажної "доньки" вкупі з незрадливим "Ланосом". Доня подумав навіть було про недобре, аж ось мобільник новоспеченої білявки таки озвався, перебиваючи нестримний потік ейфорії, Доня спитав головне:

– Про мене замовила?

– Ой, Доню, ну ти такий нетерплячий! Зачекай – сама ще коріння не пустила.

– Хоч машину поверни!

– Та забирай – кому твої ночви потрібні! Мене возять на Тарасиковому мерсі!

Це був непоганий привід і, граючи роль обуреного татуся, вчений з´явився під особняком олігарха, гучно вимагаючи повернути наївне дитя та кревний автомобіль. Відверто кажучи Доня дуже боявся, що його поб´ють, але обійшлося. Автівку викотили за ворота, втім, ані Олечки, ні Тараса Самуїловича вченому не показали. Таке сталося аж за тиждень, коли вередлива утриманка олігарха вирішила, що знайомство Тарасика з "татусем" їй особисто вже нічим не загрожує.

Заволодівши чиєюсь донькою, навіть останній негідник відчуватиме бодай дещицю провини перед її батьками, на цьому й будував свою стратегію настирний розширювач горизонтів незвіданого. Зустріч відбулася в номері готелю "Тиса", поки потенційний "зятьок" вибудовував лінію поведінки, Доня кував залізо, виваливши на велелюбного мільярдера весь масив основної інформації про Гойдалку. Наголос робив на комерційній вигоді проекту, що привернуло таки увагу Тараса Самуїловича і, позбувшись недоречного сум´яття, той багатообіцяюче занурився в тему.

– Скажи мені одне: ти божевільний? – поцікавився кандидат у інвестори.

– Рівно настільки, наскільки був божевільним Ейнштейн!

– Невже ти думаєш, що під цю маячню я куплю атомний реактор?

– Ні, атомний реактор ви купите під результати експериментального зразка. А для разових запусків Гойдалки достатньо просто купити електроенергію.

Вони просиділи шість годин. До номера приносили спершу каву для Доні та зелений чай для олігарха; згодом – коньяк для вченого й текілу для Тараса Самуїловича. Доцент переміг.

Мільярдер був людиною дії і в наступні дні, тижні та місяці Доня відчув це вповні. Від нього вимагалося контролювати закупку комплектуючих для Гойдалки та правильність розміщення замовлень. Ледь не цілодобово доводилось коригувати виготовлення проекту майбутнього Центру Трансчасових Переміщень у Запоріжжі та слідкувати за ходом встановлення експериментального зразка Гойдалки в орендованому цеху занедбаного столичного заводу. А ще ж слід було консультувати юридичне проведення документації, особисто добирати штат, який бурхливо розростався, доводити останні штрихи пристрою на місці. Але це були приємні клопоти. Тим часом олігарх добився, щоб купівлю необхідного обсягу електроенергії було профінансовано в рамках бюджетних витрат на інноваційні проекти. І ось нарешті настав час першого, історичного Переміщення. Природно, що переміщуватись мав Доня.

Схожа на контрольну рамку в аеропорті Гойдалка стояла посеред сяк-так прибраного з нагоди події цеху, підлогою до неї зміїлися товсті кабелі живлення. Доня вже запускав установку, а різноробочий Михасько, який перейшов у розпорядження експериментаторів укупі зі спорожнілим цехом, ще прибирав із під ніг Тараса Самуїловича порожні коробки. Якось філософ із простолюду неабияк насмішив Доню, заявивши, що час, на його думку – це не що інше, як зарплатня, видали получку – отже місяць минув!

Користуючись клавіатурою підключеного до установки комп´ютера першопрохідник виставив один рік. Вважалося, що за дванадцять місяців базова Гойдалка в Запоріжжі вступить у дію й винахідникові дуже кортіло поглянути на нескінченну чергу бажаючих здійснити мандрівку в часі. Особливістю установки було те, що гойднувшись у минуле, людина потрапляла не туди, де стоїть агрегат, а в місце, де перебував сам мандрівник, який упродовж кількох секунд міг ніби збоку спостерігати за подіями свого колишнього життя. Відповідно, гойднувшись у майбутнє, сміливець реально зазирав у свій завтрашній день! Вірогідність спілкування в минулому-майбутньому з людьми, навіть із самим собою дискутувалася, відповідь на це питання мали дати експерименти.

Усіх непричетних до безпосереднього пуску пристрою, включно з Михаськом, попросили залишити приміщення, один з інженерів увімкнув відеокамеру, Тарас Самуїлович напутньо потис досліднику руку, Доня вдихнув повітря і сміливо ступив крізь рамку – в надійності свого дітища вчений не сумнівався.

Дивне видовище спостерегли наступної миті присутні. Проходячи крізь рамку, людина зникала! Було видно, як з одного боку пристрою експериментатор виставляє ногу, стає на неї, тоді всім тулубом переміщується в пристрій, але через площину симетричного перетину рамки ніхто не переступав. Учений просто зник з очей спостерігачів, залишаючи для їхнього огляду спершу лише свою спину, далі тільки полу піджака і нарешті – фрагмент ноги в стоптаному коричневому черевику. Мить – і щезло все.

Запанували тривожні секунди. Інженери, які залишилися біля Гойдалки, неспокійно слідкували за показаннями приладів, олігарх нервово покусував комір сорочки. Раптом сталося неймовірне! Прямо з нічого, вірніше – з того таки симетричного перетину вийшов геніальний автор винаходу – живий і, скоріше за все – здоровий Донат Натанович Натанченко. Доня сторопіло спинився, до нього підскочив Тарас Самуїлович:

– Ну що, вийшло?

Вчений мовчав, вираз його обличчя був далеко не тріумфальним.

– Що? Що? – схопив Доню за барки мільярдер. – Що, провал? Ти знав, що буде провал, що мої гроші полетять на вітер, знав?

Вчений тріпнув головою.

– Ні, що ви. Все працює і я справді побував у своєму минулому, а тоді гойднувся в майбутнє, але…

– Але що, що не так?

– Запорізький Центр відкрито, Гойдалка працює, але я не бачив людей, себто – бажаючих… потенційних мандрівників у часі… зовсім нікого…

– Я завжди казав, що ми замало уваги приділяємо маркетингу! – з запалом вигукнув Тарас Самуїлович. – Це актуально сьогодні і, як бачимо, виявиться вдвічі актуальнішим завтра! З технічної сторони зауважень немає?

– Жодних.

– Тоді працюємо. Час – це гроші, виходить – здатність маніпулювати часом, це здатність орудувати фінансовими потоками! Завтра ж починаємо демонтаж установки й переїздимо в Запоріжжя. Законопроект про приватизацію атомних об´єктів уже включено до порядку денного сесії!

Минули місяці напруженої роботи. Як і передбачалося, Тарас Самуїлович без особливих клопотів приватизував один з реакторів Запорізької АЕС, ще раніше було розпочато й згодом благополучно завершено будівництво Центру Трансчасових Переміщень. В день його урочистого пуску об´єкт відвідав президент, якого традиційно зустрічали хлібом і сіллю. Паралельно відбувалася надпотужна інформаційна атака, до якої було залучено провідні світові інформагентства та найпотужніші рекламні холдинги. Створювалися представництва в ключових столицях світу, розроблялися маршрути прямих авіарейсів до міста біля Дніпровських порогів. В одному з численних інтерв´ю Тарас Самуїлович не без апломбу заявив, що на планеті не залишилося жодної особи, яка не чула б про існування його машини часу. Загальні витрати по проекту склали понад шість мільярдів американських доларів.

Збіг рік з часу першого експериментального переміщення. Тарас Самуїлович щойно повернувся з чергового світового турне, вдвох вони сиділи в просторому, світлому кабінеті Наукового Керівника Проекту й обговорювали біжучі проблеми. Власне, проблема була одна.

– Ось зараз, – сказав Доня, – саме зараз я зазираю з колишнього теперішнього в тодішнє майбутнє. Зазираю й бачу наші невеселі фізіономії.

– В чому справа, – роздратовано гримів мільярдер, який за останні півроку ледве не зіскочив у принизливу категорію мільйонерів. – Ви аналізували причини відмов?

– Вони бояться… – сказав учений.

– Чого?

– Смерті.



Партнери