Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити

1

Дівчинка 

Я прокинувся в чужому ліжку, в чужій запаскудженій квартирі, поруч лежала чужа жінка від якої негарно пахло. В чужій ванній я з огидою поголився чужим станком і не ризикнув почистити зуби чужою щіткою. Жінка з товстими ногами приготувала мені жахливу яєчню з цибулею, хоча я терпіти не можу ні цибулі, ні яєчні. Поснідавши, я сів у продавлене крісло перед благеньким телевізором. Я уявлення не мав де знаходжуся і як я тут опинився.

– Хіба тобі сьогодні не на роботу? – спитала жінка.

– Та вже біжу! – зображуючи безтурботність я схопився та вийшов надвір. Це була незнайома вулиця з вимитим дощовими потоками асфальтом та забрьоханими автівками; зустрічні мене не впізнавали. Вчора ще я спокійно ліг у нашій світлій, гарно вмебльованій квартирі, в іншій кімнаті лягла дружина... Я ні біса не тямив…

Зрозуміло, я уявлення не мав де "я" працюю, просто плентав собі, аби не стояти на місці і скоро опинився на жвавішій вулиці, тут були магазини та тролейбуси. Якби я спитав когось, як називається це неохайне місто, мене неодмінно полічили б за божевільного. Я почувався самотньо й незатишно. У своєму місті я пішки по вулицях не ходжу, бо маю автомобіль – я дуже зайнята людина. Я сидів на лавці в невеличкому скверику і розмірковував про свої перспективи. Справи мої були кепські: я не знав де я, не знав хто я, не знав, як мені повернутися в учора. Я не зможу довго обдурювати людей, адже я, безумовно, займаю чуже місце, до речі – і в ліжку з тією негарною жінкою. А раптом підміна виявиться, раптом з´явиться її справжній чоловік? Що робити? .. Зрозуміло що – чуже життя треба залишити. Піти з нього. Піти з життя... Ця думка не була для мене новою.

Я залишив скверик і ступив на край хідника. Треба діждатися важкої вантажівки, щоб її водій не встиг загальмувати. Невдовзі така з´явилася. Я заплющив очі та намірився зробити останній крок...

– Тату! – долинуло ззаду.

Я відкрив очі й озирнувся. В тому кінці скверика стояла дівчинка-першокласниця в акуратному шкільному платтячку, з помаранчевим бантом у волоссі та помаранчевим наплічником за спиною. Дівчинка весело махала мені ручкою. "Це чужа дівчинка – симпатична донька тієї негарної жінки з товстими ногами" – подумав я й рушив дівчинці назустріч. Ми зійшлися й поцілувалися – дитя так природно потягнулося до мене, що я одразу ж нахилився.

– Чому ти не на роботі? – спитала дівчинка.

– Дали відгул.

– Тату, а Валько знов смикав мене за банти!

– Нічого, це у вас такий період...

Дівчинка трохи поміркувала над почутим, далі по-хазяйськи взяла мене за руку:

– То що – додому?

– Додому! – і ми рушили до чужого помешкання. Несподівано великий тролейбус бризнув на мене з-під коліс водою. Я заплющив очі… 

– Чи ви бачите що-небудь? – запитав голос.

– Нічого – мені забризкало обличчя.

– А зараз? – моє лице дбайливо протерли чимось м´яким і я побачив перед собою незнайомця.

– Зараз бачу, але хто ви?

– Лежіть спокійно, я приведу вас до тями. Ач, як не хочеться вам повертатися…

– Отже, я парапсихолог і екстрасенс, – продовжив незнайомий чоловік. – Ви звернулися до мене за допомогою з причин цілковитої втрати інтересу до життя та появи стійких суїцидальних настроїв. Ви охололи до дружини, завели коханку, але дружина дізналася, до того ж з´ясувалося, що на двох жінок у вас, мовити б, не вистачає чоловічого пороху; вас заганяли на роботі, а нещодавно у вашій родині сталося ще одна, вельми неприємна подія – вашого чотирнадцятирічного сина затримала міліція. Я занурив вас у стан глибокого гіпнозу, щоб викликати з вашої підсвідомості незадіяні досі стимули. Розкажіть мені, що ви бачили?

Я розповів.

– Спасибі, лікарю. Ви мені допомогли. Після складних пологів моя дружина не може більше народжувати. Найближчими днями ми звернемося до інтернату. Маємо простору квартиру, я добре заробляю, впевнений – нам не відмовлять. Я хочу взяти дівчинку...

 

2

Помилка гренадера 

Гренадер Жан кипів наче полковий казан перед обідом. Мало того, що капрал Корнеллі, який і французом не був, знову поставив Жана в найпаскуднішу третю сторожу, коли навіть у вискочки та підлабузника Морінь‘яка злипаються від утоми очі, то ще й ця бісова Жетта, на якого дідька він до неї пішов... Це все Морінь‘як: ходім та ходім, Жетта – найзнаменитіша чаклунка в бівуакові, маркітантки кроку не зроблять, не порадившись із відьмою! Жан би й не пішов, але знов не було вісток від Сюзі й ця обставина дратувала Жана ще до того, як почала дратувати відповідь ворожки: "Карти шепотять, що подружка гренадера має сьогодні здибанку з рожевим валетом!" Відьма! Жан її мало не вбив!

Нічого, спершу покінчимо з ворогами Франції та Імператора, а вже тоді Жан заходиться й коло власних, і рожевий валет від імператорського гренадера не сховається! Ніколи більше не піде Жан до ворожки! Всі ці чаклуни, відьми, варто б шепнути якось Імператору при зустрічі, що незле було б їх усіх на гільйотину! Але зараз Імператор відпочиває і завдання гренадера – пильнувати, щоб жодна душа не потривожила сон визволителя Європи! Надходять важкі часи… Звісно, Імператор переможе союзників, але буде непросто – не до нутра Жану ці згубні місця.

Коли третя сторожа підходила вже до кінця, сумне бдіння гренадера розвеселив неохайний, жебрацького вигляду старий, чий гарячковий погляд категорично свідчив про відверте безумство його господаря. Ще певніше переконався Жан у божевіллі старого, коли той почав вимагати, ні більше ні менше – негайної аудієнції; старий, мовляв, не хто інший, як особистий астролог Імператора Ле Клер. Четвертий день, змагаючи недугу, поспішає він із Версаля до Імператора з важливим гороскопом. Звістка, що перед ним астролог, мирному плину бесіди не посприяла, та й не дозволяється гренадерові чесати язика на варті Імператорського сну. Жанові довелося навіть надавати стусанів нестямному жебракові, бо той ніяк не хотів відчепитися.

Через день після краху при Ватерлоо, на узбіччі витоптаного солдатами шляху знайшли мертве тіло Особистого астролога Імператора Наполеона, відомого монаха Ле Клера. Його вкляклі пальці стискали пергаментні аркуші гороскопа, що застерігав Імператора від утягування в нещасливу битву. Фрагменти фатального документа ще й сьогодні зберігаються в одному з численних музеїв Парижа...

 

3

Сеанс

Вони записалися на сеанс по телефону – ворожка з вулиці не приймала, слід було подзвонити й вам призначали час візиту. Голос ясновидиці був ввічливим і буденним. "Наче до стоматолога" – подумала чорнява, руда як завжди посміхалася.

Велике місто відверто страждало від надлишку зголоднілих попелюшок. Всі лохи були окільцьовані, всі олігархи оповиті щільними нашаруваннями спраглих "випадково потрапити на очі", всі ректори та декани надійно забезпечені цілодобовою охороною пильних дружин. Тому з інститутом і пролетіли. Ну не повертатися ж... Випадкові заробітки, випадкові приятелі, випадкові зальоти... Підходив час платити за квартиру, а в руках у чорнявої (вона відповідала за касу) шелестіла тільки кинута кимсь біля метро газета.

– Ось, дивись: Потомственна таро-ворожка... наслання, приворот на любов... А що, коли..."

Крокували розгонисто, самі себе підбадьорюючи. Дражливо підсміюючись, руда ховала під курточкою кухонний ніж з квартири... Подзвонили, увійшли... Тітка дебела, та вони вдвох – упораються, власне, їм тільки злякати... Сіли та навперебивки заторохтіли по завченому заздалегідь сценарію: У нас ось хлопець... не можемо поділити ніяк... Ворожка розклала карти, ожили в її щедро орнаментованих перснями пальцях сонце й зірки, ангели, мечі та королі.

– Не бачу, любі, я у вас хлопця – бачу диявола, темна сила охопила вас, бідолашних! Але нічого, й не таку тьму змагала... Спасу я вас – правильно прийшли!

– Пізно, – посміхнулася руда, дістаючи з-за пазухи ножа.

– Не скажи! – охолодила її ворожка. – Аркане! Пригамуй бідолашних – біси вселилися в них! – З бічних дверей вийшов та ліг на килимі біля дівчат здоровенний чорний собацюра. – Постережи любий, а я попрацюю, ох, запущено ж тут як!

 

4

Стрілець

Стрілець вирушав. Сплачені герцогом цехіни скінчилися (дзеленькали переважно в сирицевій торбинці на паскові тутешнього шинкаря), нового набігу на пихатих лотарінгців поки не передбачалося, заїжджий трубадур шепнув: мовляв, зустрів кількох із колишнього герцогського воїнства на шляху до Гризону, словом – час було сідлати коня.

А гарна, бісова кров! Ні, стрілець ніколи не страждав від браку уваги з боку чарівних панн, та вже рудоволоса донька мельника була всім паннам пані: запальна, метка, непередбачувана! З такою можна б і вгамуватися, знову ж – млин, але... це не для нього, не народилася ще під сонцем жінка здатна затримати біля себе волоцюгу довше тижня. Дружина вільного стрільця – добрий лук, а любов – дорога! Ганчірки, пелюшки, шмаркаті діти... бр-р-р...

Ззаду посигналили і, збудившись, я зауважив, що червоне око світлофора давно змінилося зеленим, встромив передачу. "Уважніше за кермом – іще самураєм себе уяви!" Ніяких обіцянок ніхто нікому не давав і моя совість була чиста, як її, свіженькі щовечора, простирадла. Звісно, біля такої можна було б і осісти, але це не для мене – не знайшлася ще під сонцем жінка... Таким уже я вродився, моє життя – нескінченна вервиця нових вражень, нових зустрічей та нових закоханостей. Планида чоловіка – похід за відкриттями, доля жінки – вогнище, і не я це вигадав...

У теплому місті з білими стінами одноповерхових будиночків я наймав квартиру поміж тихих вишників приватної забудови. Вранці господиня йшла на базар, а я довго лежав, насолоджуючись останніми днями байдикування – на нову роботу мені було виходити з понеділка.
Рипнули двері... Хазяйка? Рано... Я розплющив очі... Це була вона, рудоволоса мельниківна з напівсну, моя непередбачувана непосида...

– Як ти мене знайшла?

– Є зв´язки...

– Але нащо?..

– А хто сказав, що пошук пригод – виключно чоловіче покликання? Три місяці ти зі мною прожив, а так і не спитав, коли в мене день народження. А я ж, любасику мій, за гороскопом Стрілець – невгавущий шукач нового, так що ти знайшов споріднену душу!

Стрілець озирнувся: відчайдушно пришпорюючи коня, мчав навздогін волоцюзі по хлопчачому стрункий вершник, полуденний вітер люто шарпав його довге, вогненно-червоне волосся...

 

Черепаха

Шум ліфта, гуркіт сміттєвого контейнера, шелест коліс, воркування тролейбуса, виск гальм, вороняча баталія на стихійному звалищі, стихія роздратування, що викочується зсередини... на ліфти, на тролейбуси, на нескінченну гурбу з опущеними головами, на кіоскерку з крикливо-червоним волоссям... Ось воно – крик... Кричать сміттєві контейнери, кричать ворони, кричить давнє літо на березі теплої річки, коли тобі було хороше… коли вам було хороше...

Чому хороше не буває довго, чому неодмінно тоді, чому не зараз? Що не так? Є вона – загалом, не змінилася; так само, як і ти, з головою занурена в товкотнечу станцій пересадки, в запльованість підземних переходів, у істеричність завислого світлофора... Чому є ви, а літа на березі теплої річки нема? Чому синочок дивиться на тебе очима кинутого кошеняти, не ти ж його кинув, це вона… вони тебе кинули...

Ти кинутий кіт, немолодий і не дуже меткий. Власне, путньої миші ти за своє життя так і не зловив... А це погано, це неприпустимо в світі, де всі тільки й роблять, що ловлять мишей. І цілком природно, що вона пішла до іншого кота, вправного та успішного. Ну, вона – добре, а синочок...

Цікаво, чи це скінчиться бодай колись: підземні переходи, ліфти, що зависли, повтоптувані в асфальт зебри на перехрестях? Річка... Ні, це інша річка, жовта, й плоди на деревах біля річки жовті, імператорський паланкін... Це золото, й сам імператор у золотих шатах дивиться замислившись на бурхливу Хуанхе. Імператор не квапиться – куди імператору квапитися!

Аж ось із глибин виринає величезна черепаха, на її жовтому панцирі загадкові знаки: кілька рисок різної довжини, в яких усе. Імператор потішений. І ти потішений, хоча не знаєш іще чому. Кладеш долоню на слизький панцир і тобі відкривається Книга Перемін...
Гуа цянь. Сьогодні початок усього. Нема більше запльованих станцій метро й запльованої душі самотнього кота. Бо ти вже не сам – ти частка Загального Розуму, ти здатний творити матерію та спрямовувати потоки енергії, ти здатний радіти з печалі та визначати мету. Здатний на все. Ти купуєш велику помаранчеву машину з дистанційним керуванням і вирушаєш до синочка:

– Привіт, розбійнику! А ти й не знав, що татко всемогутній? Правда! Дивись: щойно ти сумував, а вже смієшся – це я зробив! Хочеш, покажу тобі черепаху?

 

2010 – 2011р.

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери