Те, від чого ховаються в монастир,
Відмоливши в паломницьких ходах,
Що без Вищого сили нема знести,
Що одним - байдужість, а іншим - страх,

Дивні це виливають у звуки й вірші.
Дуже боляче дивним, біль їм - у дар.
Тому, йдуть за межу, не змогли на межі.
Кожен звук - спасіння, кожен вірш - удар.

****

Усім, хто вправно танцював життям... але пішов, лишивши іншим сцену...

Танцюй! Крізь біль
Танцюй, хоч рани на ногах.
Не помічай ні крові із порізів,
Ні злих очей навколо темну тінь...
Такої тіні повно і в зірках,
В найтонших вигинах щілинами розрізів.

Танцюй, допоки супровід лунає!
Вже почалося - уперед, танцюй!
Заповни сцену від душі до краю
І поки світло в залі не згасає,
Увагу працею правдиво завоюй.

Танцюй. Він дивиться - красивий, дивний янгол,
Одне крило чорнильне, інше - сніг,
А очі кольору застиглого світанку.
Балет - твоя стихія, в нього ж - танго...
Танцюй! Не помічай зболілих ніг
І, що б не трапилось, тримай осанку!

 

***

Дарма ти така жорстока, така жорстока дарма…

Се так, бо ти одинока? Скажи, ти така з усіма?

Звичайно, простий я… простіший простого,

За віщо такий тобі я?..

Поглянь, у мені так багато живого!

Долоня тепла моя!

А твоя холодна і ти холодна…

Я холоду не боюсь!

Ти, мов кут глухий, мов печаль першородна,

Я в тебе по вінця заб’юсь.

 

***

 

Ти не кричи, бо не почує крику,

Збери валізу і придбай квиток.

Візьми щось тепле й зручні черевики,

Та одягни улюблене пальто.

 

У місті, де ніхто тебе не знає,

Не матимеш минулого життя.

Тут правду із брехнею роз’єднаєш

У власних невгамовних почуттях.

 

У місті, де ніхто тебе не знає,

Все зайве зможеш сміло відсікти.

Тут зовсім інша річка протікає

І зовсім інші з’єднують мости.

 

Мости свої ти довго будувала,

Та серед них один є зайвий міст.

Нового міста дихання ввібрала,

А скільки ще таких у світі міст!

 

***

 

Кажуть, у котів дев’ять життів,

У людей – одне…

Та за це одне скільки раз тебе

Смерть торкне?

 

Скільки раз помреш, ніби оживеш,

Скільки ще?!

Бродить на межі крику із душі –

Гострий щем.

 

Хто не раз вмирав, серце виривав

Без кінця,

В того у душі з болем на межі

Твердь рубця.

 

***

Здалося? Волосся, погляд, вітер...
Вплелися, врослися щемом літнім.
Згадалось, що сталось… танець, поряд.
Нерадість минеться… щастя створять.
Забути неможна, знати тяжко,
З’єднати стулити биту чашку.
Забулось, та де там? Щезни, горе.
Байдужа людина – зимнє море.

 

***

 

Не цілуй так мене, благаю,
Маю тільки одне серце.
Поряд тебе себе втрачаю.
Як мені побороти це?
Як мені не дивитись на тебе?
Як мені не тремтіти від рук твоїх?
Коли серце грає під ребрами
В ритмі голосу твого для нас одних.
Тільки трошки про тебе не думаю,
А ти вже мені, чуєш?, снишся.
Я б просила очима із тугою...
У моєму житті залишся.
Не попрОшу. Ти знаєш, мовчатиму.
Який сенс тут себе дурити?
Я тебе все життя втрачатиму,
Щоб навчитись когось любити.
Я усю твою ніжність знаю,
Я у тебе дивлюсь, як в люстерце.
Не цілуй так мене, благаю,
Маю тільки одне серце.

 

 

***

Розумно оперуючи знаннями
І вперто спокушаючи красою,
Вродлива, мов світанок, до безтями
Все ж часто почуваєшся пустою.

І кров блакитна ллється, мчить судинами,
До королівств простелена дорога.
Самотня й гарна, довгими годинами
Пригадуєш його й мовчиш про нього.

 

 

***

Двадцять хвилин поцілунки змивала в душі,

Декілька місяців все забувала те…

Думала, мислила, що я не можу - мушу!

Не забілила зима, хоч мете. Мете.

 

Слово «ніколи» нікому не говорити,

Все навпаки… я «ніколи» кричала йому!

Мало собі та себе було заборонити…

Заборонила ж, а ти не послухав. Чому?!

 

Все замітало, та сніг потрапляв у каву.

Я поспішала, а ти мене наздогнав.

Хоч я тікала, по-правді, я так тікала…

Поцілував, пригорнув, упізнав, украв.

 

Де моя воля і як тобі «ні» сказати?!

Де моя сила, коли є так близько ти?..

Все розумію та знаю. Як можна не знати?

Я допустила любов, як і ти допустив.

 

Знову не мислю: до тебе бігти, від тебе?

Вся ця відвертість з собою не має меж.

Жінка – з ребра, її серце під тими ж ребрами.

Маю тебе забути! Так-так, авжеж…

 

***

Вона пізнавала початки всесвітніх релігій

Та всю суперечливу моду своєї шафи.

Сушила панчохи на батареї білій,

Кидала палити, носила зелений шарф.

Закохана в творчі штрихи Жадана й Пастернака,

У Баха, Чайковського, Placebo, Coldplay.

Радіючи дням прожитим під добрим знаком,

Воліючи пізнавати великих людей…

Все бачила в снах те, що буде, напевне, завтра,

Можливо не завтра, а через декілька днів.

А те, чого прагне, що бачить, чого вона варта,

Лиш він знав усе, тільки він зрозуміти вмів.

Чекала на березень з новим густим повітрям,

Вдихаючи лютий, прощаючись із ним,

Жадаючи свіжої волі весняного вітру

У цей високосний рік нової весни.

 

Аудіокниги

 

Коли ти слухала Муракамі, готуючи на кухні рибу,

Життя аудіорядками

Вичитувалося з паперової книги…

Коли ти слухала Скрябіна,

Не того, котрий класик, хоча він теж класик,

Всесвіту велика яблуня

Годувала тебе стиглими яблуками…

Коли ти слухала Бредбері

Вимиваючи до біла ванну,

Думок вичищала дзеркало

Непросто і бездоганно.

Коли Акуніна слухала

Виконаного акторським голосом,

Меблі подумки рухала

Сидячи в позі лотоса.

 

Коли ти першого слухала…

В коханні божився, потім ганив,

Ти не вірила своїм вухам

І серцю, яке він зранив.

Коли ти другого слухала,

Котрий тебе не любив?

Не вірила своїм вухам

Та й він не говорив.

Коли ти третього слухаєш,

Чи голос іде глибоко?

Це він? Чи ти знову плутаєш…

Невже і з ним одиноко?

 

Так дівчина від самотності

Стає надто чутливою.

Ховаючись від жорстокості,

Життя затуляє книгою.

 

 

 

 

Я, схоже, роблю це не надто вірно –

Одночасно багато чого роблю…

В цьому просторі мало що достовірно,

Окрім віри у те, що творю і люблю.

 

Обирати одне? Лиш одне достовірно?!

От вирішуй давай звідкіля підійти.

Знаю тільки, що важко таким непокірним

Правду цю замість зброї вгору тягти.

 

Віддаєш звичний спокій заради тіні,

Без повітря пірнаєш у глибину.

Ти, купаючись в моря вірі незмінній,

Не злякалась потрапити на мілину.

 

Кожен крок для ніг твоїх не без крові.

Вийшла з хвилі для нього, зірвала луску.

Ти ж Русалонька – та, що в ім’я любові

Розчинилась навіки у піну морську.

читати