Завантажити

апостолів.
Коли бачу твою прозору сукню, згадую вітер, який обіймається зі спраглим тілом.
Коли тримаю твою холоднаву долоню, згадую криницю, припалу листям.
Коли бачу тебе -- згадую, згадую, згадую…
Але чекаю від тебе - незвіданого…



ЗНАК П'ЯТИЙ
Я - камінь із старозавітної пращі.
Я - стріла, що дзвенить в тятиві.
Я - сокіл, що стрімко бере висоту.
Я - човен, що бухту ласкає.
Я - в'юн, який вислизає із сіті.
Я - меч, щосили застромлений в піхви.
Я - фалосу струмінь…



ЗНАК ШОСТИЙ
Ти - солона сльоза мого тіла.
Ти - м'якість і шорсткість, тепло й прохолода.
Ти - піна морська, в яку з головою пірнаю.
Ти - рілля, напоєна кров'ю і мною.
Ти - повінь, що затопляє цей край.
Ти - розпалена хіть ніжних рук.
Ти - камінь жертовний, на якому щоранку чиню обряд таємничий.
Ти - тісто, яке достигаючи, міняє і смак свій, і колір, і запах.
Ти - сонце вечірнє, що зливається з моїм горизонтом.
Ти - замкнуте коло чуттєвих розкошів.
Ти - цикл мій: живу я від тебе до тебе…



ЗНАК СЬОМИЙ
Вона дає так, як ожина дає свої стиглі ягоди подорожньому в лісі. Тихо, покірно, із вдячною посмішкою.
Її лоно переповнене соком чекання, а налиті груди тужавіють за пошерхлими чоловічими губами.
Вона не може не давати.
Хіба сонце може не світити?
Вона має двох дітей від різних чоловіків, але не має газди. Її чорні очі дивляться на кожного мужа, як на недосяжну покупку життя. Залишається тільки мріяти: з цим би я жила так, а із тим -- отак…
Вона підставляється так, ніби хоче здерти кору чоловічого пагона, відчути його вздовж і впоперек усією поверхнею свого рясно зрошеного єства, кожною клітинкою, кожним міліметром.
Ти ковзаєш у ній, наче слаломіст по крутому схилі. Ось тебе піднесло і кинуло у невагомість. Ти несешся гарячою патокою, доки не втелющуєшся всією масою у м'яку невідомість. Але повільно відкочуєшся назад і вкотре починаєш здалеку свій солодкий розгін.
Гойдалка блаженства…
Гойда р-р-раз - і в тебе перехоплює дух від стрімко набраної висоти.
Гойда д-два -- і ти падаєш у вільному польоті до мерехтливого світла в кінці живого тунелю. Він пульсує, вигинається, стискає тебе обручами, хоче схопити своїми мокрими стінами. Але ти вислизаєш…
Вислизаєш, щоби з новим ударом пробивати собі дорогу у солоній піні її розкритих губ.
Гойда р-р-раз!…



ЗНАК ВОСЬМИЙ
Твої перса - сніги Кіліманджаро.
Твої уста - лісові ягоди, що червонять мою сорочку.
Твої очі - зелене озеро, в якому марно шукати своє відображення.
Твоє волосся - м'яке кошеня, що треться об моє плече.
Твої руки - літній вітер, якого чекаєш як манни небесної. Де ж ти барився, бешкетнику?
Твоє лоно - гірське джерело, з якого п'єш і не можеш напитися.
Твоє тіло - хвилі вечірнього моря, на яких спочиваєш після тяжкої роботи.
А я - збентежений мандрівник перед величним храмом природи. Хіба від такої краси не ошалієш?
Твої перса - сніги Кіліманджаро…



ЗНАК ДЕВ'ЯТИЙ

У тебе підведені очі -
дівочі
У тебе фарбовані вії -
для дії
У тебе мальовані губи -
на згубу
У тебе напудрене личко -
класично


Ти тягнеш повільно цигару -
примару
І пивом густим запиваєш -
чекаєш
Заголюєш своє коліно -
уміло
І сміх чоловічий лапаєш -
ось маєш!


Стабільна у тебе такса -
бакси
Коротке твоє кохання -
давання
Звичайні у тебе ночі -
робочі
Болять твої садна й рани -
над ранок



За ніч маєш кілька клієнтів -
моментів
Змиваєш ретельно тіло -
упріле
І виплакать хочеш душу -
під душем
І виблювать хочеш сперму -
даремно


У тебе втомлені очі -
дівочі…


ЗНАК ДЕСЯТИЙ
Ти годуєш мене молоком своїх грудей.
Хмелем своїх уст.
Хлібом свого плеча.
Терпкістю свого язика.
Сіллю своїх долонь.
Яблуком своїх сідниць.
Гіркотою своєї сльози.
Медом свого лона.
Ти годуєш мене різними стравами, залежно від обставин. Найчастіше молоком з медом. Інколи солоними горішками до пива. А часом і погаром міцної сливовиці. Я ж за старою студентською звичкою замовляю обіди по-домашньому.
До речі, куди ти поділа зі столу сметанку? Ах так, сметанку купую я сам…



ЗНАК ОДИНАДЦЯТИЙ
Я малюю пензлем по тобі
квіти світанково-росянисті,
ріки білосніжно-молочисті,
лебедину зиму-заметіль.

Я вмокаю пензель в сиву фарбу --
колір наших

читати