Завантажити

Петрівна, — зараз дивилась на неї холодними, чужими очима, вуста були гордо стулені. Боже мій, як їй, Марусі, зараз було насправді боляче, гірко, соромно, адже вона сама так картала себе наодинці, не знала, що робити, і власне — відкинути цю свою любов, першу справжню любов — це було б самопожертвою!
Їй хвилинами хотілося обняти стару і говорити як з матір'ю, може, виплакатись на її плечі, але та ображала її, в такому невигідному світлі виставляла і Сашу — якимось безпорадним недоумком, хлопчиськом — і розпалювалась все дужче й дужче, і несподівано, на такій же високій ноті від докорів переходила до жалісливих просьб:
— Обіцяйте, обіцяйте мені залишити мого сина! Цього вже Марія не могла витримати і гордо сказала:
— Ваш син — доросла людина. Ми самі розберемося в наших взаєминах, — вклонилася і пішла.
Горда і незалежна. Зовні, звичайно.
Дома, на щастя, нікого не було. Вона зачинилась у своїй кімнатці. Що робить жінка при всіляких неприємностях перш за все? Плаче. Як кожна жінка, і вона гірко заплакала, їй хотілося втекти, нікого не бачити із знайомих. Наче все її таємне, що було десь глибоко сховане всередині, вивернули на людях. Ах, добре було б опинитися зараз на Уайті... Там Іван Сергійович, вона побачить Олександра Івановича, він так хоче прочитати їй ненадруковані розділи “Былого и дум”. Вона зустрінеться з Миколою Яковичем Макаровим, будуть жартувати, трохи дражнитимуть одне одного, вона буде знову весела, самостійна і щира Маруся...
А що, як приїде Тетяна Петрівна? Хіба вона тепер зможе при ній бути сама собою?
Правда, “корчевська кузина” і досі боїться, хоч і дуже хоче побачити Герцена, а зараз, певне, і поплакатися на свої материнські біди.
Раптом Марія збагнула — Тетяна Петрівна вже “плакалася”, так, так, вона з Єшевськими, певне, говорила про неї і з іншими. Дурна, довірлива Марія! Ні, вона не поїде на Уайт.
Опанас Васильович здивувався її рішенню. Але не дуже. У неї так часто мінялися тепер рішення!
— Я нікого не хочу бачити, — мовила вона. — Я хочу працювати.'Я не хочу зараз лишатися в Гейдельберзі. Я візьму Богдася й поїду до Парижа. Я буду там сама, писатиму, бачитиму тільки Тургенева, він туди незабаром повернеться, і тільки закінчу повість, розплачуть з усіма — і ми повернемось додому. Тургенев обіцяв допомогти влаштуватися тобі в Петербурзі на якійсь посаді. Все буде гаразд.
Вона сама в цю хвилину вірила, що буде так, як каже.
Опанас Васильович навіть не розпитував, — чому до Парижа, чому не хоче лишатися в Гейдельберзі, припиняє лікування в Швальбасі, не їде на Уайт, куди так хотіла поїхати. Він знав, що туди Герцен запрошує і Пассеків...
Він не розпитував. Вже добре, хоч це вона йому каже.
Він лишився в Гейдельберзі у добродушного Гофмана, якому кругом завинили, а вона з Богдасем поїхала до Парижа.
Це Герцен сказав, здається, в Остенде: “Люди, котрі живуть en garni — в мебльованих кімнатах, — легше знімаються з місця і переїздять, ніж ті, що заводяться своєю норою”.
Якось при слові Єшевський сказав Марковичу, що Пассеки в Баварії, що захворів Володя. Значить, вони не поїхали теж в Англію... Але ж і не в Парижі... Швидше б додому. Неприємно, та треба скористатися протекцією Тургенева, щоб влаштуватися на якусь службу.
На Куліша надії тепер нема. У Каменецького самого копа неприємностей, і він бідує, але “дома”, все краще.
Повернуться додому, все уговтається.
Люди своїм втручанням, здавалося б співчуттям, з найблагішими намірами, але ж завжди з підсвідомою цікавістю до сенсацій і взагалі чужих справ, завжди прискорюють події і, головне, якісь рішучі висновки, зміни.
Може, коли б Тетяна Петрівна не скаржилась усім, не бідкалася так, всі ці інтимні події і не набрали б такої ваги “перед Європою”?
На Уайті всі щиро жаліли, що Марія не приїхала. Вона ж збиралась, бажала, це було очевидно. Адже почали приходити для неї листи — значить, вона давала свою адресу в Англії. Звичайно, не “свою”, а Герцена, і Герцен відправляв її пошту, додавши черговий “Колокол” і інші свої видання в Париж Тургеневу, для передачі Марії Олександрівні, — бо не був певний, що вона там, надто блискавично міняла вона адреси і місця перебування!
Ні, цього разу вона порівнюючи надовго затрималась в Парижі. І в багатьох листах друзям — Анненкову, Макарову Тургенев писав про неї: “Все така ж мила і так само їсть гроші”.
Справді, на що вона розтринькала за півтора року 30000 франків, обмежуючи себе в усьому, в тому ж платті, в стоптаних черевиках, сидячи іноді без обідів? Але вона лишалась такою ж “милою, розумною, щирою і поетичною Марією Олександрівною”, і Тургеневу було не байдуже до її життя, і він їй часто писав з Куртавнеля, а коли приїздив до Парижа, вони завжди бачились, і ближчі друзі знали — від Тургенева навіть швидше і точніше можна довідатись про Марію Олександрівну, ніж від неї самої.
Завжди нею дуже цікавився Олександр

читати