Завантажити

набивався виконувати різні дрібні доручення, зітхав, вартував коло Гофманового дому, і інші юнаки-поляки глузували з нього. Що міг сказати на це все Саша? А зараз вона поїхала по Рейну. Ні, він не ревнував, він вірив, знав, що з іншими вона ще дальша, ніж із ним. Він терзався, що він не з нею. Він без неї не міг! Усі заняття, по суті, були залишені, запущені, він байдужісінько вигадував щось матері, поки це вже так не в'язалося з правдою, що обом стало непереливки, і вперше між матір'ю і сином вибухла важка сцена. Він ще не знав, що мати всім пише, щоб вплинули на нього, усіх просить втрутитися.
Марія була рада, що поїхала сама з Тургенєвим — хоч трохи відпочити від цих заплутаних украй стосунків. Мимоволі вона починала відчувати відповідальність за Сашу! Перед Сашею! Жаліла його дужче, ніж Опанаса! Хіба Опанас коли любив її так божевільне?
Певне, й Іван Сергійович відпочивав у цій подорожі. Принаймні в листах він згадував, як було добре, і писав Марії, що обов'язково, обов'язково у серпні вона мусить, повинна, зобов'язана приїхати в Англію на острів Уайт, де будуть Олександр Іванович з родиною, Анненков, Макаров, він, Тургенев, і він “вік не простить, якщо вона не приїде”. Потім посипалися листи-запрошення від Герцена. Вона була певна, що поїде.
Трохи непокоїло в листах Олександра Івановича, що і Тетяна Петрівна “з дітьми збирається також”. Марія не могла вирішити — це буде добре чи погано. Але що сама поїде, в цьому була певна. Візьме Богдасика і поїде.
А Опанас Васильович — як схоче. Мабуть, сидітиме в Гейдельберзі. Проте як схоче.
Дивні у них були взаємини, у Марії і Опанаса Васильовича. Вони майже не бували тепер удвох, їх зв'язували матеріальні клопоти, турботи про Богдасика, але ж турбувалась і влаштовувала все вона, і гроші одержувала вона, а коли не одержувала своєчасно — позичала вона.
Ні на Уайт Опанас не збирався.
Але в передостанній день усе повернулось так, що і вона не поїхала. Івану Сергійовичу і Макарову виставила причину — нема грошей.
Обидва обурювались. Адже пропонували — хай лише приїде, більше їй нічого ніщо не коштуватиме. У Герцена кілька зайвих кімнат на Вентнорі, куди і Тургенева, і Марію запрошував. Та й сам Тургенев найняв дачу з зайвими кімнатами. До чого всім хотілося, щоб приїхала Марія Олександрівна! Щоб хоч кілька днів провести разом у такому доброму товаристві! Летіли листи, телеграми, в листах малювалися плани острівця, узбережжя, перераховувалися всілякі спокуси — головне — таке товариство! Тургенев хотів з усіма обговорити й підготувати якийсь проект загальної грамотності в Росії.-А скільки б читали! (І досі шкода, що не поїхала!) Невже не вистачило б на квиток? Тільки б на квиток! Страшенно чекали й умовляли!
А вона не приїхала.
У неї вистачило б грошей і без того, щоб їхати на їхній кошт! Вона навіть уже повідомила знайомим свою тимчасову адресу в Англії. Але напередодні від'їзду, так, напередодні, виникла, ні, вибухнула перша розмова між нею і Сашиною матір'ю, Тетяною Петрівною.
Вони дивились в очі одна одній, кожній з них було незрозуміло, що говорить інша, наче вони розмовляли різними мовами, і кожна вважала себе правою.
Хіба вона не права, мати? Її син, її хлопчик, такий правдивий, такий уважний, такий ще невинний — раптом змінився, пустився берега, тому що вона, вона, літня заміжня жінка, спокушає його, дозволяє залицятися до себе, незважаючи на сім'ю, чудового дбайливого чоловіка (як усе відразу змінилось!).
— Тетяно Петрівно, — перебила її Марія, глянувши гордо і незалежно, — моя сім'я нікого не обходить. У свої справи я нікому не дозволю втручатися.
— А мій син, його щастя — це мене не обходить? — сплеснула руками Тетяна Петрівна. — Ви самі мати. Хіба доля вашого сина вам щось стороннє, його щастя?
— Ви так глибоко переконані, що знаєте, в чому його щастя? — спитала серйозно Марія.
Їй здавалось, вона-то знала напевне, в чому його щастя!
Але ж вона вагалась, не насмілювалась, боялась. Вона знала, яким би він був неймовірно щасливим з нею, тільки з нею.
Але вона сама не мала рішучості, сміливості і весь час мучилась, що через неї він страждає, через неї не може ні до чого взятися, тільки в ній бачить порятунок і єдиний сенс життя, а от їй кажуть, що вона — його нещастя.
Вже не кажучи про неї саму — справді, яке кому діло до неї, — щаслива вона чи нещаслива? Хіба вона скаржилась Тетяні Петрівні?
Вона й не знала, що колись ця сама Тетяна Петрівна аж надто жаліла її і всім доводила, як не розуміє і пригнічує егоїстичний, прискіпливий чоловік таку художню натуру. На щастя, Марія про те не знала. Але втручання в її особисте життя обурило її. І це було помилкою Тетяни Петрівни, яка гадала поговорити “душевно” як жінка з жінкою, але, побачивши Марію, вона вже не володіла собою і відразу взяла невірний тон, і Марія Олександрівна — “приємна, мила, чула”, — якими тільки епітетами не нагороджувала її раніше Тетяна

читати