Електронна бібліотека/Проза

Спорудження залізничної станції (1931) (дубль)Дебора Фогель
Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
Завантажити

Ваше здоров'я, одне слово. Ви мені" ні про що не пишете: сподіваюсь, що воно хороше, що і чоловік Ваш, і Богдан здорові. Вклоніться від мене їм і всьому сімейству Рейхелів і дрезденській Мадонні. Бувайте здорові, веселі, працюйте й приїздіть. Кажу Вам до побачення і дружньо тисну Вам руки.
Відданий Вам Ів. Тургенев”.
Ні, Петербург, літературні вечірки у Карташевських, Білозерських уже не манили, тим більше, пише Макаров, що й досі ніяк не домовляться з приводу журналу і доручені йому справи про видання оповідань не вирішені. Від листа Макарова повіяло атмосферою петербурзько-українського середовища.
“З Кожанчиковим (видавцем) мені не пощастило поговорити за дорученням Опанаса Васильовича. Кожанчиков хворий і ні з ким не бачиться. Тургенева ще нема і не буде раніше кінця цього місяця. “Інститутки” Вашої також все ще нема. Журналу українського також нема. Скільки розладу виникло тут від того, що вихід журналу затримується! Куліш і Симонов аж із шкури вилазять, вживають різних заходів, клопочуть, метушаться. Білозерський огризається, виправдується і бажає підтримати й здійснити ту ідею журналу, яку собі склав”.
Ох, вона знала цю куцу ідею Василя Білозерського. “Основою журналу, — писав він, — буде просвіта. Зрозуміння загальної користі й окремих вигід усіх станів і взагалі сприяння до становища морального й матеріального побуту країни”.
На жаль, він не тільки писав це в реляції Цензурному комітету, щоб дозволили видавати український журнал, — в реляції можна було писати як завгодно, аби дозволили, — але він і думав так насправді!
Та от Марусине обличчя ясніє.
“Шевченко, як і раніше, дуже любить Вас, здається, навіть більше, ніж раніше. Він часто замислюється і, здається, обмірковує і вже складає щось дуже хороше. Куліш тепер у Москві, але незабаром буде тут”.
От уже кого не хочеться зовсім бачити. Навіть не уявляє, як вони зустрінуться. Уже долітали чутки, поводить себе так і натякає так, немов вона, Марія, була його коханкою, а тепер він порвав з нею. Гидота!
“Шевченко гадає, що Вам краще залишатися в Дрездені на зиму”. Правильно думає!
“А я гадаю інакше. Без Вас важко і навіть неможливо вести тут Ваші справи”.
Звичайно, він хворіє, кожен зайнятий своїм, своєю роботою, своїми турботами, вони, може, й незадоволені, от, мовляв, гуляє вона по заграницях, а їх примушує влаштовувати її твори, клопотатися про гроші. Чому ж тоді завжди освідчуються в дружбі, любові, повазі? От і Макаров Микола Якович все ж таки пише:
“Що ж до мене, то мені без Вас сумно. Весь цей час або бачив Вас, або писав Вам, або знав, що швидко побачу Вас. Тепер же нічого про Вас не знаю, ні на що не можу сподіватися. Правду кажучи, дуже сумно. Ми раз на тиждень збираємось у сестри. Говоримо про Вас і читаємо Вас. Згадайте ж і Ви про нас колине-коли. Ваш М. Макаров. Тисну міцно руку Опанасу Васильовичу і цілую Богдася”.
Дочитавши цього листа, вона подумала: “Хай краще читають і говорять”.
Нікого з них не хотілося бачити. Не хотілося й чути усіх цих “добрих” людей з “добрими” думками, які весь час сперечаються, чиї думки кращі.
Хіба що одного Тараса Григоровича побачила б на хвильку. Посиділа б мовчки або поспівала б з ним тихенько, потурбувалась би про нього — як він любив, коли вона прийде, було, і, не питаючи нічого, хазяйнує. Зібралась би з думками біля нього.
Коли попрощалися з Рейхелями, сіли в поїзд, їй стало тривожно і від покірного вигляду Опанаса Васильовича, і від радості Богдася (а власне, чого вона його шарпає, адже хлопчик почав учитися!), і від підсвідомого хвилювання: як зустріне її Саша. І раптом відчула — вона опинилась зараз на шляху якоїсь півправди, яку змалку ненавиділа, якою гидувала.
 
11
“Говоримо про Вас і читаємо Вас”.
Це справді так. У Петербурзі аж ніяк не забувають про неї. Говорять і читають. Читають і говорять. Збираються то у Варвари Петрівни Карташевської, сестри Макарова, то у Василя Михайловича Білозерського.
Сьогодні Надія Олександрівна, молоденька дружина вже не дуже молодого Білозерського, надіслала записку Макарову. Одержали нове оповідання від Марка Вовчка. Приходьте і сестрі, будь ласка, перекажіть. Може, й Куліші будуть, може, ще хтось із земляків завітає. Тарас Григорович, на жаль, нездужає, певне, не прийде.
— А я б хотіла, щоб і Куліші не приходили, — раптом сказала вона чоловікові.
— Ну, що ти, Надієчко, це ж наші родичі, сестра моя, — зупинив її Василь.
Та Надієчка, дарма що молоденька, має свою думку і свої уподобання.
— Не ображайся, Василю, я ж знаю, що ти мене розумієш. Вона не любить Марії Олександрівни, Сашуня твоя, і ти зовсім не любиш Пантелеймона Олександровича — тільки зійдетеся, так і починаєте дряпатись з приводу кожної дрібниці.
— У сперечаннях народжується істина! — спробував жартом відбутися Василь Михайлович. Але дружина була не з піддатливих.
— Не в таких сперечаннях.

Останні події

17.02.2019|11:30
17 лютого видбудеться вечір пам´яті "Ціна життя Небесної Сотні"
16.02.2019|19:01
Письменник Тарас Ващук подарував українській школі в ОАЕ партію видань «Книга-мандрівка. Україна».
16.02.2019|16:46
Вийшла книга "Веремій В´ячеслав. Правда життя журналіста" про загиблого героя на Євромайдані
16.02.2019|14:22
Директор Інституту книги розповіла, які напрями фінансуватимуть у 2019-му
16.02.2019|12:09
«Кімната Джованні» Болдвіна - книга місяця за версією “The Guardian”
16.02.2019|09:50
Львівські митники передали науковій бібліотеці України вилучені раритетні видання
15.02.2019|14:25
У Чернівцях гімназисти подарували книжки онкохворим діткам
15.02.2019|12:39
Роман «Ім’я троянди» Умберто Еко перетворили на телесеріал
15.02.2019|10:03
У Лондоні Книжковий Арсенал номінували як найкращий літературний фестиваль року
14.02.2019|20:45
Леонід Яковишин – лауреат премії імені Миколи Гоголя


Партнери