Електронна бібліотека/Проза
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
після нього! — Вона демонстративно встала і пішла з кімнати. — Мені треба до сина, пробачте, — кинула вона.
— Надієчко, розпорядись там чаєм, — попросив чоловік. Вона справді була вже неспроможна вислухувати єхидності Куліша, а крім того, прослухавши це без краю журливе оповідання, їй, молодій матері, захотілося швидше до свого хлопчика. Кілька хвилин вона сиділа коло нього, поправила ковдрочку, відкинула волоссячко з очей і, вже трохи заспокоївшись, пішла на кухню. Вона господиня, треба “розпорядитися” чаєм. Після чаю вийшли разом — Куліш і Макаров.
— Побоююсь, — сказав Куліш, — що наш майбутній журнал годуватиме читачів юшкою непевного смаку.
— Ну, це ви даремно, Пантелеймоне Олександровичу, адже твори Шевченка й Марка Вовчка вже у Василя Михайловича.
— То лише для приманки читачів, а, певне, наш редактор у Кочубея говітиме, у Галагана сповідатиметься, а у Тарновського причащатиметься, щоб йому цей гріх відпустили.
“Що правда, то правда”, — подумав Макаров, та мовчав, не хотів підтримувати Куліша.
— Але я дав сам собі слово стояти на сторожі простонародної прямоти в нашій українській словесності, щоб вона не зрадила свого величного тону правди.
Макаров знову ледь стримав себе, тільки плечем нервово здвигнув: “Хіба не найбільша правда у Тараса Григоровича і у Марії Олександрівни?” Розпрощавшись з Кулішем, міркував над тим же. Звичайно, Білозерський дуже-таки поміркований і догідливий з усіма і надто до українських панів прислухається. Але ж і Кулішеві волі не давай — таке тобі хуторянство розведе! Шкода, що Шевченко не може тепер за це взятися, та з його настановами, правда, з другого номера журнал цензура б заборонила! Ні, хай пише. От коли б Марія Олександрівна була іншої вдачі! З її розумом, смаком. Енергії, сміливості в ній багато, але лише в своїй роботі, в своїх творах. Вона стоїть зовсім осторонь від організаційних справ — ані тіні честолюбства і владолюбства. Вона б розсміялась, коли б їй сказали, що вона, найкраща письменниця після Шевченка, може і мусить стати на чолі журналу. Йому й самому стало смішно від цієї думки. Хоча й дуже вона змінилась за кордоном, але така діяльність аж ніяк не в'язалась із її принадним жіночим образом!
Дивно! Про те саме, тільки в іншому аспекті, думала Надя Білозерська.
Чому всім завжди заправляють чоловіки, а жінки — от тільки така незвичайна, такий талант, як ця Марковичка, можуть стати самостійними? Та й то вона самостійна, діяльна лише в своїй особистій сфері, в своїй роботі, в своєму писанні, а всі справи — видання, журнали, альманахи — то все ведуть чоловіки. Невже вона, Марія Олександрівна, така освічена, розумна, талановита, як ніхто з цих чоловіків, не могла б бути нарівні з ними? Нарівні з ними вирішувати, редагувати, організовувати, радити? Вона була б вище за них! А певне, вище!
Невже ніколи не зміниться життя жінки? І тільки досягне відносної самостійності, як оця, мила її серцю Марковичка, як одразу починаються плітки, пересуди, і що прощають або просто не помічають у звичайної жінки, те самостійній, талановитій уже поставлять у докір...
12
Марія, звичайно, не знала, що сказав Макаров у Петербурзі:
“Ви б її не пізнали”, — але вона й сама себе не впізнавала. Вона тільки відчувала внутрішньо, що заметалась, не може знайти собі місця, то їй хотілось на люди, то зачинялась від усіх і писала, писала. Опанас Васильович зауважував, що і тут, у Гейдельберзі, “як затята” вивчала мови — одразу учитель німецької, учитель англійської, учитель італійської.
— Ти й свою рідну забудеш! — процідив якось крізь зуби. Знизала плечима і нічого не відповіла. Але якою добірною мовою написала “Три долі”! Він навіть не “зчеркнув” нічого.
Як і раніше, закінчивши твір, сказала йому:
— Опанасю, друже, прочитай уважно.
Але не було вже в очах, як колись, учнівської тривоги: а що, як почне багато правити, заперечувати. А Опанас майже нічого и не поправив. Сумно було йому читати. Якісь нові нотки з'явились н оповіданнях, якийсь відчутніший дотик до людських почуттів і аналіз їх, наче щось сам для себе хоче вирішити його Вовчок. Хто ж для неї править за ідеал з цих трьох дівчат, що покохали одного парубка, який пустився берега від четвертої? Ні, нічого автобіографічного не було і в цих оповіданнях, але вона сама, Марія, була в кожному слові, її погляд, її подих, її думки, і у нього щеміло серце, коли він читав.
Навіщо вона пише тепер так багато і по-російськи? Але що він міг закинути, коли опинилась вона в такому товаристві, де з інтересом і з повагою ставились до українських її оповідань, до української мови, до України, — це ж бо були культурні, прогресивні люди, — але ж це не було їм рідне, не пекло, не боліло, як йому. Вони вважали її чудовою письменницею, — а якою — українською чи російською, — для них не мало тої ваги, як для нього.
А вона зовсім інакше почала й до товариства ставитись, до людей. Після годин рвучкої
Останні події
- 07.05.2024|08:2711-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив