Завантажити

тепер не склала руки — Митя мусить відпочити! А Митя казав їй:
— Мила моя Марі! Я так хочу, щоб ти відпочила! Ти зовсім себе занехаяла!
Вони обоє відкладали гроші, підраховували, що та як зможуть ще одержати, заощаджували, а потім витрачали на книги, весело дорікали в цьому одне одному і прощали одне одному! І раптом Марія принесла чудову вість:
— Хоч таку небезпечну людину, як ти, за кордон ще випустити не можна, але можна поїхати до Риги!
— Та це ж чудово! Богдане! Ми їдемо до Риги! — закричав Митя, схопивши Богдана. — Там же чудове морське узбережжя! Мені ще Баллод, — ну да, отой самий Баллод, через якого я сів, як запевняє maman, — розповідав, які там прекрасні місця — Дуббельня, Майорі, Юрмала! Марі, це надзвичайно! Невже ми справді поїдемо і будемо вилежуватися над морем і нічогісінько не робити?
— Тільки плавати зі мною наввипередки! — підхопив задоволений чи не найдужче від усіх Богдан.
— Як нічого не робити? — здивувалася Марія. — Я беру з собою Жюля Верна, саме там, над морем, я буду його з задоволенням перекладати.
— Ні, ні, ні, я нічого не дозволю тобі робити! Ти питимеш молоко глек за глеком, лежатимеш на пляжі і гулятимеш! У нас вистачить грошей на все літо! Богдане, там, напевне, є парусни ки, ми походимо з тобою!
— Якщо я пускатиму! — застережливо нагадала Марія.
— Мамо, невже ти нас з Митею удвох кудись боятимешся пускати?
— Таких двох мужчин? Богдане, може, ми й маму колись візьмемо?
Годі балачок! Швидко збиратися! Хай жоден день у нас не загине! Ой, мені ще треба забігти до Некрасова і до Єракових!
— А мені, як це не неприємно, зайти в “Дело”, адже Благосвєтлов мені дещо винний!
Боже, які вони були щасливі! Невже вони не заробили цього відпочинку, моря, піску, сонця, сосен?
* * *
І море, і золотий пісок, наче оксамитний під босою ногою, і теплий від сонця, як м'який килим, і сосни збігають з піщаних пагорбів аж у саме море, і стовбури старих дерев, наче запнуті в зелений оксамит—багаторічний мох!
А сонце не палюче, як на півдні, а немов лише злегка голубить, і бентежне, неспокійне, тривожне життя відійшло кудись ген-ген далеко. Не думати ні про що, не згадувати. Отак лежати й відпочивати.
У Ризі пробули кілька днів. Це було перше “скромне” знайомство Миті майже з закордоном. Правда, центр мало різнився від Петербурга, але старовинні вузькі вулички, гостроверхі будинки, кірхи більше нагадупали Марії старовинні міста Німеч чини, Бельгії. Ой! скільки вона надивилася їх за своє закордонне бродяче життя перших років на чужині!
У Ризі вони зупинилися в готелі “Франкфурт-на-Майш” в центрі міста па Олсксандрівській вулиці. Богдан на правах дорослого вештався сам, найбільше часу пропадав у порту, коло кораблів, пароплавів, шхун, парусників.
А Марія з Митею були вдвох. Так добре — вдвох у чужому місті, де навіть лунала чужа мова, їх ніхто не знав, вони не стрічали знайомих, а ті нові знайомі, яких розшукав Митя, одразу поставилися до них, як до подружжя, і, звичайно, аж ніяк не цікавилися їхніми взаєминами.
Нові знайомі — це були товариші Петра Баллода, про якого завжди з зітханням казала maman Варвара Дмитрівна. Митя їй поблажливо не заперечував, але ж Марії він колись докладно розповів, як усе трапилось, що Баллоду він, навпаки, вдячний., бо тоді він замислився над своєю діяльністю і хіба може колись пожаліти, що написав ту листівку проти Шедо-Феротті на захист Герцена, — а власне, як завжди в своїх працях, узявши якийсь поодинокий факт, він кинув обвинувачення усьому ладу! Хай то все було ще надто недозріле, по-хлоп'ячому, але то був певний крок у його світогляді, революційному світогляді, і те, що він відсидів за це, теж для нього мало й позитивне значення. А свою “провину” він визнав лише тоді, коли дізнався, що все відомо і нікого він сам не заплутав і не виказав.
Баллод був з Риги. Митя швидко розшукав його родичів і друзів. Серед них особливо зрадів знайомству з Писарєвим та Марком Вовчком прогресивний латвійський діяч — видавець Ернст Платес. Він просто загорівся бажанням перекласти латиською мовою і надрукувати в журналі “Die Libelle” (“Бабка”) оповідання українсько-російської письменниці.
— От хотіли з тобою лише відпочивати! Але ти така відома особа! — сміючись, зауважив Митя, коли вони лишилися вдвох з Марією.
— І він ще каже таке! — сплеснула руками Марія. — А хто вже дарує свої портрети з автографом незнайомим поклонницям! Дякуй долі, що я не ревнива! Ну-ну, не роби такі очі, як Богдась. Він, коли почуває, що щось може обернутися проти нього, вважає за краще самому мерщій зробити ображений вигляд! Митюшо, я жартую! Я ж пишаюся твоєю славою далеко більше, ніж ти! А цей автограф звеселив мене без краю!
А трапилося так. Напередодні від'їзду Митя забіг у редакцію. Він так сяяв від щастя, що всі мимоволі усміхалися, дивлячись на нього.
— Що трапилось? Що з вами? — спитав Слєпцов.
—

читати