Завантажити

у Гейдельберзі, і з іншими нашими молодими вченими — Бородіним, Менделєєвим.
— Певне, ти їх усіх побачиш на з'їзді, — навіть нотки неспокою не було в голосі Миті. І Марія так само відповіла:
— Я дуже рада цьому. Сеченов, правда, на мене дивився спідлоба своїми монгольськими очима, — Марія зобразила жартома, як суворо дивився на неї Сеченов, — а от з Бородіним ми по-справжньому приятелювали, і в Парижі стрічалися, бували у Тургенева, і до Італії разом їздили. Між іншим, я не знала тоді, тільки дивувалася, як він чудово грає на роялі, — кажуть, він не лише хімік, а й відомий композитор! От дива!
Ну й що з того, що вона зустрінеться з друзями з “того” колишнього життя і вони побачать її разом з Митею? І нікому вона вже не рекомендує його — “мій кузен”. Він — її чоловік, Дмитро Іванович Писарєв, і вже інколи чує вона мимохідь шепіт за собою:
— Яка гарна пара!
А Сонечка, щира подруга, каже: “Ти завжди виглядала молодшою за свої роки, а зараз таки справді — ну, зовсім молода!”
Звичайно, з'їзд був великим явищем. Царювала пожвавленість, зацікавленість. Дебати не вщухали і в кулуарах, навпаки, розгорялися ще дужче, стрічалися старі й нові друзі, люди, які стали друзями між собою ще позаочно, з праць, статей, спільних думок. Перший російський з'їзд “естествоиспытателей”!
Писарєва в перерві оточила молодь — студенти університету, військово-медичної академії. Вже коли перерва закінчилася, він сів на своє місце коло Марії з задоволеним радісним обличчям.
— Марі, — шепнув він, — мене просять виступити на одному неофіційному літературному вечорі. Я дав згоду. Підеш зі мною?
— Звичайно!
— А що, як я прочитаю реферат про Генріха Гейне? Я візьму просто свою статтю!
— І саме другу частину!
Хто потрапив на той вечір, тому поталанило! Молодь раділа, що побачила на власні очі й почула свого улюбленого критик”. А Митя б'ув в ударі! Він з таким запалом прочитав свою статтю, немов мусив відповісти всім опонентам, довести всім вірність своїх думок. Марія раділа, бачачи, як слухають його, наче ковтають кожне слово.
Але й на долю Марії випала приємність, що стосувалася лише її.
До неї підвели чорнявого, ще молодого чоловіка з явно неросійським обличчям і неросійським акцентом.
— Знайомтеся, це сербський письменник, Світозар Маркович, бачите, ваш однофамілець, а це наша шановна відома письменниця Марко Вовчок—Марія Олександрівна, також Маркович!
— Не лише ваша відома — відома і в нас, і я вже знайомий з вами заочно, — вклонився Світозар Маркович, — у сербському журналі “Вила” надруковані ваші чудесні оповідання “Максим Гримач” і “Чумак” — “Кириджиа” по-нашому, і ще збираються друкувати інші! А в “Русалці”, яку редагує наш знавець літератури, сам письменник Новакович, друкують ваш “Викуп”.
— Дякую за таку увагу та ласку! — спалахнула задоволене Марія. — А хто переклав?
— Наш письменник Радованович. При нагоді я похвалюся йому, що мав честь познайомитися з авторкою.
Значить, її твори, особливо її “Народні оповідання”, линули та линули по світах, і з них люди довідувалися про Україну, український народ, пізнавали й українську письменницю. У “Ceska Vcиla”, додатку до чеського журналу “Kvйty”, дали замітку про Марка Вовчка, письменницю, яка добре знає прагнення і життя народу. У львівському журналі “Село” польською мовою надруковані її “Інститутка” та “Чари” У Франції в журналі доброго друга Етцеля “Magazine d'йducation et de rйcrйation”, де її ім'я стоїть на титульній сторінці серед постійних, особливо шановних співробітників, торік надрукована була “Мелася”, і Етцель писав, що мріє переробити для маленький французів одне з улюблених її оповідань — “Марусю”.
А от ця сама мила її серцю “Маруся”, де вкладено стільки любові до України, так схвильовано подані сторінки її бурхливої історії, — ця “Маруся” не може вийти рідною українською мовою?
Рідною мовою, яку вона чує усе менше й рідше... А коли вона знову буде там, на Україні? Здається, з смертю Опанаса Васильовича, одруженням Дорошенка — нема вже там людей, які знають її як Марусю Марковичку...
Вона й уяви не мала, як багато її знають, як автора “Інститутки”, “Двох синів”, невмирущих “Народних оповідань”!
І не тільки на Наддніпрянській Україні! Адже весь час друкують її у Галичині і звуть її своєю “ясною зорею”, що посідає славне місце після батька Тараса...
Світозар Маркович разом з приємною звісткою на мить сколихнув і ці завжди бентежливі й неспокійні думки, але тільки на мить. Успіх Миті пригасив їх, і він теж був такий задоволений, почувши про переклад Маріїних творів сербською мовою. Бадьорі й щасливі повертались вони додому. “Аби здорова наша голова”.
15
Роботи було невпрогорт і в неї, і в Миті. Та й Богдан був дуже зайнятий — знову іспити, іспити! А скільки у Богдана спокус — тепер уже головним чипом серед книжок. Чому завжди хочеться читати, коли треба вчити зовсім інше?

читати