Електронна бібліотека/Проза

СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Кинджально довгі трасові вогні...Григорій Штонь
Удосвіта на прирічковий пастівник...Григорій Штонь
Cеред досвітніх близькоземних зір...Григорій Штонь
ЛюбовГригорій Штонь
Добу тому...Григорій Штонь
Природа - Храм...Григорій Штонь
Коли нема кому сказати: "Ти чарівна...."Григорій Штонь
Тиша співає...Григорій Штонь
Стрибок від осені до весни...Дмитро Лазуткін
Вино осінньої печаліВіктор Вербич
Зміниться все. І навіть незмінність тепла...Сергій Жадан
Таке, ніби – вчора...Микола Гриценко
Таке, немов всечассю свідок...Павло Вольвач
…хай скаже тепер, або замовкнеСергій Жадан
Під соснамиВіктор Палинський
О.Ч.Мар´яна Савка
Вчора почався вересень і вона...Сергій Жадан
боже я все ще дитина...Мар´яна Савка
ВіршіСергій Таран
Ночей серпневих шоколад гарячий...Ігор Павлюк
На цвинтарі (з книги "Ніж"Тіль Ліндеманн
І не розповіли головного...Сергій Жадан
Завантажити
« 1 2 3 4 5 »

жандарми зненавиділи Тараса Шевченка.
Якось повертався Тарас зі своїх мандрівок по Україні до Києва. Був чудовий весняний ранок. Поромом перепливав Тарас широкий Дніпро і милувався на любимий Київ. Він поспішав на весілля свого друга. Зійшов на причал, раптом підходять до нього жандарми і арештовують. Відвезли Тараса до Петербурга і посадили в тюрму. Разом з Тарасом арештували й багатьох його друзів з їхнього товариства, та нікого не покарали так тяжко і жорстоко, як Тараса Шевченка. Розлютився цар за його сміливі вірші і наказав віддати Тараса в солдати і заслати далеко-далеко від України. А найстрашнішим і найтяжчим для Тараса було те, що немилосердний, мстивий і лютий цар заборонив йому писати і малювати.
Десять років пробув Тарас у далеких краях. Спочатку проходив він солдатську муштру в гарнізоні Орської фортеці, за малесеньким містом Орськом над річкою Уралом. Потім з солдатами пройшов походом тисячі верст по голих степах та пекучих пустелях, де самий пісок, колюча трава, гірка вода в рідких озерцях. Та й тій раділи і люди, і животина. Верблюди і коні тягли провіант, зброю і розібрану шхуну - невеличкий корабель. Солдати йшли пішки під палючим сонцем до маловідомого Аральського моря. Експедиція під командою капітана Бутакова повинна була вивчити це море.
Два літа плавав і Тарас Шевченко по Аральському морю, завжди бурхливому, неспокійному. Переносив шторми, качку. А взимку і на суходолі, на півострові, де стояв їхній форт, було не легше. Лютували різні східні вітри, заносили колючі сніги. Солдати і матроси хворіли від недостачі харчів.
Тараса дуже полюбили і матроси, і солдати, і сам командир експедиції капітан Бутаков. Вони побачили, що Тарас справедлива, добра і розумна людина і дуже талановитий художник. Бутаков і в експедицію взяв Тараса для того, щоб той змалював береги Аральського моря. Тарасові було ж заборонено малювати, і він дуже зрадів, коли йому доручили цю роботу. Він зробив там багато прекрасних цікавих малюнків і моря, і берегів, і мешканців того пустинного тоді краю - казахів і туркменів. Малював він і себе з товаришами-солдатами. Ті малюнки тепер зібрали і пильно бережуть, і по них багато людей бачать, де та як жив наш Тарас Григорович у засланні.
Серед тих малюнків є один надзвичайний. Малюнок, на якому зображений тигр. Так, величезний страшний тигр.
До стану рибалок, коло форту, занадився ходити тигр. Він загриз корову, кількох телят і навіть напав на людей. От і вирішили його знищити. Всі солдати, матроси, рибалки і казахи, які жили поблизу в своїх юртах, вийшли на полювання і вбили хитрого лютого хижака.
Тарас був також на цьому незвичайному полюванні і з блискавичною швидкістю змалював забитого тигра.
І там, на засланні, Тарас однаково, хоч це було суворо заборонено царем, писав вірші. Він не скорився, він писав ще запальніше, ще одвертіше проти зла і неправди. Але він робив це потай, щоб ніхто не бачив. Потай записував свої вірші у малесеньку книжечку-зошит, яку сам зробив, і ховав її за халявою чобота. Ця маленька «захалявна” книжечка зберігається і зараз.
ІХ
Вже почали друзі Тараса і командир Бутаков клопотатися, щоб полегшили долю поета і художника, щоб дозволили йому хоча б малювати, бо експедиція вже закінчилась і Тарас з іншими перебував в Оренбурзі, де приводили до ладу матеріали експедиції.
Та замість полегшення прийшло погіршення. Одна підла людина, заздрісний нікчемний офіцер написав донос у Петербург, що Тарас не живе в казармі, а з товаришами по експедиції, малює, ходить з дозволу Бутакова не в солдатській шинелі, а в своєму пальті. Оренбурзьке начальство перелякалось і спочатку одправило Тараса на гауптвахту до Орської фортеці, а потім загнало у відлюдний далекий форт на східному березі Каспійського моря. Туди і пошта півроку не доходила, бо півроку не можна було туди діставатись морем.
Везли в цей форт Тараса під вартою, наче страшного злочинця. Перед тим як сідати у човен, який перевозив морем, підібрав Тарас на дорозі вербову гілочку. Впала вона з воза. Тарас заховав її за пазуху, а коли приїхав до форту, встромив на порожньому тоскному місці.
Не сподівався він, що щось вийде з цього. А навесні гілочка несподівано пустила паростки, і рік по року виросла чудесна верба.
Довго, безжально муштрували Тараса Шевченка, як солдата, у цьому форті. Тут ще важче було, ніж в Орській фортеці, ніж на Аральському морі.
Та й тут так само, як і там, прості люди - казахи, що жили навколо форту, солдати, які поневірялись однаково, як і він, усі дуже любили справедливого, доброго «батька Тараса». А його найбільшою відрадою були діти, маленькі казашата і діти коменданта форту.
Часто приходили вони до “дяді Горича”, як звали вони Тараса Григоровича, бо не могли вимовити “Григорович”. Діти сідали навколо його, меншенькі вмощувались у нього на колінах у затінку єдиної гіллястої верби. Він співав їм, розповідав казки, розповідав про свою далеку батьківщину - нещасну рідну Україну.
Тарасова верба росла, красувалась. Тарас переконав коменданта форту і

« 1 2 3 4 5 »

Партнери