Завантажити

вен...
Розітнути уяву приглушеним зливою болем...
Ти ніколи мене не відчуєш... ніколи...ніколи...
І вогню гобелен
Огортатиме тіло вужем.
І палатиме світ,
Обпікаючи душ вектори,
Розірвавши байдужості сиво-холодну поруку,
Хтось далекий ухопить за стомлену спогадом руку,
І смикне догори
Обірвавши останній політ...

* * *
Ламаю ніч, мов плитку шоколаду.
Порожній сквер. Екран холодних вікон.
Пробач мені мою маленьку зраду –
Я не прийшла, бо ти мене не кликав.
Я не прийшла, бо холод і безсоння,
І чай терпкий, і час приймати ліки...
І зависоко біле підвіконня...
Я не прийшла, бо ти мене не кликав...

* * *
Причалю до забутих берегів
Зашторених напівпрозорих вікон,
Ви не згадаєте мене, напевне, з віком
І як до вас мій березень ходив.
І нас з човном спіткає забуття -
Хвороба людства, вимощена часом,
І хтось чужий накине оком ласим
Аркан на ваше вистигле життя.

* * *
Я не знаю чому, але мушу його відшукати,
Розтрощити стіну, що ховає зневірені очі,
Не звикати, не знати, не бачити світла, не спати,
Не чекати знамень, і не слухати слово пророче...
Я не знаю його, але, певно, впізнаю одразу
Той загублений погляд, зацькований власними снами,
І болючу печаль, що, шмагаючи, кожного разу
На обличчі його залишала не зморшки, а шрами.
Я не знаю коли, але вірую ревно, що стріну
Серед сивого дня, зосенілого мертвим туманом,
І нехай розіб’юся, мов сонячний промінь, об стіну,
Але стану його... хоч на мить... він же стане коханим...

* * *
Переляканим сном відсахнулась пронизлива тиша
Від розбитого вщерть, недожитого чашкою, дзвону.
Не чекаю тебе, не бажаю ні влади, ні трону...
Залишайся собі серед свого смішного полону,
Може хтось і про тебе колись щось путяще напише...
Перебите проміння прожовклого з давності сонця
Пересвічує наново ранку смутного палітру...
Ти не вірив – дивись я і справді прикута до вітру,
По прив’ялих щоках чорну туш із водою роз?тру,
І кричатиму п’яно про щастя, заковане в стронцій...
Надриватиму біль, наче землю розбурканий пагін,
Переспівом дверей, що за мною зачиняться гучно,
І тремтінням повік, шо впіймають твій подив беззвучно...
І беззвично твій подих штовхнуть в стіну барви засмаги...

Відведіть мою тінь у безпечне, знештормлене місце...
Від розбитого вщерть, недожитого чашкою, дзвону,
Він нагадує поминки... власне мої ж... і віконну,
Протрухлявілу раму... і сум у порожній колисці...

* * *
Добреди до драбини, що просто у просинь небес
Простягається. Чуєш, яка там нечувана тиша?
Понад вишнями, вище Всевишній колиску колише
І, немов немовля, невмолимо приспить і тебе.
Поміж хмарами храм, чи хороми – Господь хорони
Від краси отакої. Токаї до горла стікає.
Спопелилися янголи, а чи спились, бо й вони
Бовваніти над світом стомилися, згрібшись у зграї.

* * *

Коли я повернусь
Через років минулих тумани,
Коли я повернусь...
Ти не плач, коли я повернусь.
Розійдеться стіна недоказаних слів і обману,
Ти мене зрозумій, розгадай, коли я повернусь.
Коли я повернусь,
Я відкрию ту ковану браму,
Що замкнула колись,
Від’їжджаючи в дальні краї.
Добудую той міст,
Що проліг через прірву між нами,
Коли я повернусь на давнішні пороги свої.
Коли я повернусь,
Ти зустрінь мене в домі старому,
Що колись сумував
За тобою. Я вже не боюсь
Що не стріну тебе серед того порожнього дому.
Тільки прошу, зустрінь же мене коли я повернусь.
Коли я повернусь...

* * *
Зима

Відчуваєш цю зиму, що дихає в спину?
Ти дійшла до своєї межі, ось і все.
Не помітила часу підступного плину,
Не відчула, що віхола холод несе.
Дощ поламаний б’є у шибки охололі,
Скиглить вітер протяжно в порожній душі.
Пропливають повз тебе прочитані долі,
Наче рідні колись, зараз зовсім чужі.
Не чекала зими, задивилась у воду,
Розбивала зі сміхом довкола серця,
Тільки вкрадуть морози і юність, і вроду...
Відчуваєш цю зиму – початок кінця?...

* * *

Все... зламалась, опустила руки,
Відштовхнула залишки надій...
Зникло все – і образи, і звуки,
Залишився тільки лютий біль...
Розпластала крила по бруківці,
Вже не зможе знов злетіти ввись...
Скажуть: “Допилась – погано дівці...”
Дай же Бог, щоб ви не допились...
Обійдуть скоріше стороною -
Хто ж побачить смерть в її очах...
Зранку приберуть... вже не живою...
І без крил на згорблених плечах...

читати