Завантажити

Він був схожий на індійця. Не того, що з Індії, а такого, які фігурували у Купера – гнучкий і жилавий, наче вимочене у воді, а потім висушене дерево. Довге темно русяве волосся схоплене резинкою під потилицею. Пасма вибивалися, потрапляли в рот, і він відкидав їх назад різким рухом. Злегка сутулий. Недбалі рухи, за якими проглядає незвична самовпевненість. Дивна манера мружити очі. Одяг висить мішком. Штани підв’язані мотузкою. Якби не такий брудний, я би переспала з ним.
Вони сиділи на підвіконні й чекали початку сеансу. В академічному кінозалі мали показувати якийсь «сюр». Їхня неформальна компанія примостилася десь аж у кінці коридору біля вікна. Деякі сиділи на підвіконні, інші – просто на підлозі. Я побачила серед них знайомого – програміст, який захоплювався «фєньками» і портвейном.
-- Будеш?
В руки мені сунули пляшку «Української з перцем».
-- Заряджайся, а то не в’їдеш в екзистенційну природу відеоряду.
-- А що має бути?
-- Яка різниця. Причащайся.
Ковток обпік мигдалини, горло смикнулося, не бажаючи пропускати алкоголь всередину.
-- Фу, ви що, не закусюєте?
-- Запий.
-- Я не запиваю.
“Індієць” протягнув четвертинку чорного хліба. Несподівано для самої себе відмовилася.
-- Ні, дякую. Й горілки теж не треба.
-- Нам же більше дістанеться.
Зайшла в зал, який поступово наповнювався. Присмерк. Коли повністю стемніє, на задніх партах увімкнуть торохтливий проектор, над яким, наче бджоли, роїтимуться пилинки світла.
…Дерева танцюють бугі-вугі з піднятими вгору долонями. Джинси сидять надто вільно. Котяче відчуття. Опущені долу очі. Поцілунок з тремтливою рибкою язика або такий, коли тобі передають вино. Солодкі заїди в краєчках вуст. М’який удар в потилицю, ти хитаєшся, ловиш ротом повітря. Забираєш цигарку із чиїхось пальців... Автострада. Вечірні вогні. Блюз і божевільне відчуття самотності… В таку пору пишуть вірші, страждають на алкоголізм, блукають вулицями, потрапляють під дощ і ловлять спраглими вустами краплі. Вода стікає волоссям і заплющеними повіками, відкинена голова... Пляшка пива, якою охолоджуєш скроні. Можна робити божевільні речі, співати англійською, французькою чи українською, ідучи вулицею; можна нікого не помічати, зіштовхуватися з перехожими й не заперечувати: так, п’яна, так, наркоманка, не вихована, геть дурна, художниця, ідіотка…

…Місця потроху займали хлопці, дівчата, пари, компанії. Зі скреготом почався відеоряд: чучело кролика, гвіздки у лапках, сухі кучугури безкінечного сірого поля – наркоманські марення. Ти біжиш полем – сірим полем під сірим небом – хекання, ноги збиваються об грудки.
Чорні постаті в химерному освітленні кіно. Місце біля мене зайняла темна постать. Не хочу дивитися хто це – годинники розкручують стрілки у протилежний бік. Голова тикається за принципом маятника. У вухах наростає гудіння аеродрому. Хочеться зіщулитися і закрити очі долонями. Тиша. Темно.
Я відчуваю коліно сусіда. Повільно повертаюся до нього. Тонкий профіль з яструбиним носом намагнічено втуплений у екран. Пасма волосся спадають, м’яко обтікаючи загострені скули. Обличчя спокоєм схоже на маску. Повільно прикриваю повіки. Біля ноги вібрують теплі хвилі. Штанина сама по собі розкривається, оголюючи граційно напружену ногу. Нога може закричати, але він… дивиться. Просто дивиться. Спокійно. В екран. Дихання спотикається. Я боюся різкого карколомного падіння, але…
Його нога ввічливо відсувається. Все чорне. Все темне. На екрані – пульсуюча ніч, хаос, з якого вищербився зародок життя. За чорнотою приховалася пунцовість. Роблю напів-порух за його ногою, що пестила мою. Імпульс. Але він помічає тоскну ауру зведених судомою бажання вуст. Його поясниця робить під провислим, вилинялим, витріпаним одягом неоднозначний, солодкий рух, потягується м’якістю й підступністю пантери і… нічого.
Різьблений профіль навіть на пів-поруху не здригнувся. Здалось?
Ні. Ожив його лікоть. Пальці напитані сладострастям. Потертий рукав його картатої сорочки близько, але так, що фізично його майже не відчуваєш...
На екрані – падіння. Мимо пролітають дощаті перегородки, кріплення колодязя, а потім падіння все уповільнюється. Схоже на те, що атмосфера ущільнюється, стає в’язкою, наче карамель. Для того, щоб впасти, треба робити різкі механічні рухи, пробиватися крізь товщу води…
Де він? Поруч, в мені, наді мною. Коловорот його ноги, його ліктя, його пружної спини з довгими рельєфними м’язами… Кілька нижніх ґудзиків сорочки незастібнуті. Плаский живіт з потемнінням волосся біля пупка. Нога міцно притулена і злегка підіймається…
Я намотала волосся на руку, щоб не закричати, закусила до металевого відчуття губу, щоб не марити його шорсткими вустами.
Увімкнули світло. Прикривши очі рукою, навпомацки знайшла куртку. Одягнула і вийшла без жодного слова.
-- Палити будеш?
-- Буду.
…Драна кішка.

читати