Завантажити

осоте (осоте!)

позбав мене імені осоте

я хочу стати тобою
я хочу хапати лисиць і козуль за лапи
і не полохати їх
розповідати птахам
сни мого коріння
ховати у пазусі сиву змію
і вигрівати її дітей
я хочу знати де пасуться стада підземних жуків
куди зникають нетлі1 з червоними животами і сірими крильми
як б’ється серце саранчі
і як проходить флейта крізь куницю
я хочу годувати з рук ведмедів і ворон

я хочу стати собою
осоте




жертвоприношення

о дерев’яний аврааме що вбиває дерев’яного ісаака
о майстре пінзелю
котрі були і не були
вас забагато у цьому просторі – у цьому просторі
від сузір’я подорожника до сузір’я лева
вас забагато у цьому смертельно отруйному і несамовитому танку
повітря вас просто дуже-дуже забагато

вийдіть будь ласка геть покиньте це приміщення
я вас благаю на колінах
як ви благали господа доводячи йому свою відданість
на одній зі старозавітних гір чи у соборі святого юра
вийдіть геть щоб ніхто не міг більше побачити ваші гострі контури
ваші тваринні погляди – погляди безтурботних козуль

о дерев’яний аврааме що вбиває дерев’яного ісаака
о майстре пінзелю
котрі були і не були
вийдіть геть серед ночі
коли півні тремтітимуть у курниках від привидів лиса
коли розцвітатимуть бузки і магнолії
коли тріскатимуть урійські гранати над євфратом

вийдіть такі всі в золоті щоб ніхто не бачив
навіть той
там
щоб він теж
був під сумнівом



вдосвіта

вдосвіта
коли пів у золотій сепії а інше у срібній
коли майже нічого не видно від сонця яке просто в очі
але водночас холодно і вогко
вдосвіта ми спускалися з гори вниз до джерела –
між кленових і модринових оздоб між мохами і комахами
а ще ожинниками чорно-зеленими аж синіми

ми проходили траву
тонку і жорстку
і з куп кінського посліду росли гриби
на тоненьких ніжках і з білими ніжними шапочками
деякі з них уже розкрилися
але ще багато з них нагадували стебла сірників
якщо до них доторкнутися вони починають в’янути і гнити
і конати

і різні огидні створіння не хотіли приручати наших очей
але залазили у наші уми
слизькі гнило-зелені коричнево-прикрі
ропухи і тритони
вся ця покидь дихала і розкошувала почувалася тут як у себе вдома
і прозорі сіруваті личинки впереміш з листям і мулом
ображали воду

ми рахували тих лискучих істот
тих страшних
тих схожих на люциферів тих саламандр
вони зустрічалися поодинці або по-двоє а одного разу
по-троє
разом двадцять вісім або двадцять сім
на гострому камінні на мокрому
вони вилазили зі своїх нір щоб паруватися

і нам було страшно
бо цього ранку ще одна африка відкрила нас
і ми стали ще на одне життя біднішими і на одне море глибшими
і нам було страшно
як коням яких вперше змушують плисти через підводне море
як вітрам які стають холодними течіями
як саламандрам яких застали зненацька втрьох


бог вірджинія вульф

о пресвятий боже
з вовчим прізвищем і жіночою статтю і суттю

ти живеш у графстві сассексі на дні річки
і слухаєш молитви

ти ходиш по дні річки оуз як донний ісус
і тягнеш кожного петра який уміє плавати
на дно до каміння і водоростей

ти копаєш підводні могили для підводних птахів
ти хорониш їхні тіла у сірому намулі між корінням і мушлями
ти читаєш над ними підводні псалми

ти пишеш на підводному листі підводні послання
які розносять твої білі риби

о пресвятий боже вірджиніє вульф
твоя ріка тече з тебе
через твої підводні сади
до далеких пустель яких немає на мапах

твоя річка називає себе на ім’я
твоя річка поглинає всі твої жертви

але я не боюся твого загубленого часу
мій пліт достатньо міцний щоб не перекинутися від фуркання твоїх коней
він на їхніх спинах допливе до бухти одного острова
про який ми обоє добре знаємо


тінь у річкових заростях

верба і вільха вільха і верба
а також осот очерет лопух м’ята
але найбільше – верба і вільха

пройшовши ще далі не зупиняючись щоб витрусити із взуття пісок
пробравшись крізь зарості
переступаючи невеличкі болота з жаботинням3 та мальками риб
але переважно – з жаботинням
пробираєш зелені зарослі
а там – качка-дичка – сіро-коричнева
з дзеркальним переливом
вона перелякано здригається але не летить не втікає
вона прикована до гнізда своїм тваринним інстинктом
вона дивиться тобі в очі поглядом
який здавався тобі знайомим
поглядом богородиці

і тоді ти вибираєш міцну гілку
розмахуєшся
і лупиш нею з усієї сили по качці
вона відкидає крила голову
вона навіть не встигає скрикнути
ти б’єш їх з такою ненавистю
що шкіра нагрівається і стає червоною
а ніздрі розбухають і очі теж наливаються кров’ю

ти кидаєш мокру гілку у кущі у надто незвичні у цьому місці зарості осоту
і йдеш

верба і вільха вільха і верба
а також осот очерет лопух м’ята
але найбільше – верба і вільха

чому тобі іноді хочеться підпалити церкву
і спостерігати як вона горітиме

читати