Завантажити

— Не кажуть.
Т а р а с о в н а
— Не каже, сусідоньки милі. Вже й кум питав, вже й на молебень давала, вже й п'яним напували — не каже...
С у с і д и
(ще більше здивувались)
— Гм... Воно справді — ціпочок. І торбина. Це так, як на прощу йдуть... А може, він говіти налагодився, до ікони якої, абощо?
Т а р а с о в н а
— Де вже йому до ікони, коли сюрприз такий викинув, що паски заборонив був пекти...
— Та що ви кажете?
— Свиням... Крашанок накрасила сито, дак він сви-и-ням... Семий годок отак — нема в домі порадоньки, супокою, семий заступає, а він ще й з дому тіка-а-є... (Та й заголосила).
Д о ч к и
— Ой, ой, мамонько, ой!..
С у с і д и
— Та що ви, Тарасовно! Стямтеся! Мов по мертвому. Хіба ж так можна?
Т а р а с о в н а
— Не можу, сусідоньки, до тями прийти. Лучче б йому вмерти. Щоб я його на той світ виряджала, як оце він тіка не знать і куди... Бо до мертвого хоч порадитися підеш, на хрест той похилишся та й виплачеш горе, а як втече він, куди мені йти? Де його шукати? По яких світах, у яких дорогах... Ні мертвого, ні живого не ви-и-дно...
С у с і д и
(Вже й їх пройняло. У хустки та в фартухи сякаючись)
— Така ж драма, така драма, що й кіна не треба!.. (По паузі). Хоч скажіть, коли це сталося з ним, з чого й як?
Д о ч к и
(так і сипнули)
— Ще з тої пори, як салдати паркан наш спалили…
— Неправда! Як куля ударила в сіни…
— Я розкажу!
— Я!
Т а р а с о в н а
(впинила дочок)
— Про мужа ніхто краще не розкаже, як законная жона, — тільки я... Ластівкою, ластівкою, сусідоньки, хутенько, бо сьогодні ж будень... Ще як почалась ота революція, як почалась, як почалася...
Д о ч к и
— Салдати...
— Не перебивай, ідійотко!
— ...паркан наш спалили.
С у с і д и
— У нас тоді свиней покололи красноголові македони.
Т а р а с о в н а й д о ч к и
(наввипередки)
— З тої пори й почалось, сусідоньки. Попервах Маласик пив воду нишком...
— У папоньки аж цокотіли...
— Не перебивай, бо 'дна я бачила... Три дочки, три дівулі в домі, а ніхто, пріч мене, не бачив, як пив воду мій Маласик і як в його цокотіли зуби...
— ...І в мене цокотіли, мамонько...
— Брешеш! Ти й в революцію спала. То Любуня свої зубки зціплювала, бідна, щоб не заплакати од революції...
— ...Ми всі зціплювали.
— Мовчи!.. А вночі перед світом, сусідоньки, як уже й революція засинала, ми, збившись докупки, плакали, плакали й плакали...
С у с і д и
(розтривожились)
— Ударила революція, всіх чисто ж вона вдарила!
Т а р а с о в н а
— А найдужче мене і за що? За віщо?
Д о ч к и
(як горохом)
— Отоді як...
— Не перебивай.
— ...було вбито начальника пошти...
Т а р а с о в н а
— Мовчи! Отоді, як було вбито начальника пошти, Маласик затрусивсь, затремтів і замурувавсь у чулані...
С у с і д и
— Га? Що?
Д о ч к и
— Папонька...
— Замурувавсь...
— ...а двері замазали.
Т а р а с о в н а
— Два роки висидів.
С у с і д и
(аж повставали)
— Та що ви кажете!
— Два роки в чулані?
Т а р а с о в н а
— Тож подумайте, яка мука була мовчати... Мовчала я й вони мовчали, мов у рот води понабирали.
С у с і д и
(скинулись очима)
— То виходить, що М а л а х і й Минович і не їздив, як казали, на село до брата?
— Ні, ні... Аж тепер одкриюсь, сусідоньки, аж тепер усю правду скажу…
— І не служив там?
— Ні й ще раз ні! Тільки Бог знав, що Маласик замурований сидить, тільки Бог, та ще я, та ще дівоньки, та ще кум...
С у с і д и
(досадно стало, що як же це вони не дізналися про це)
— Ну, хто пойме віри!.. От драма... Тож нам чулося вночі... Та куди ж він, простіть на слові, до вітру ходив?
С е р е д у л ь ш а
— У віконечко.
Т а р а с о в н а
— Цить!.. У потайне віконечко, в горілочок...
С у с і д и
— Це в той, що полуплений?
Т а р а с о в н а
— У той саме... Ще як Любунею ходила, то купила.
С у с і д и
(звели плечима)
— Хм... То ж щоранку дивишся...
— Горщок на паркані... А й не туди, що то ж М а л а х і й Минович у чулані замурований...
— Сидить...
Т а р а с о в н а
— Вже як зайшла непа... Пам'ятаєте, сусідоньки, кумові дозволили торгувать іконами?
— Аякжеі Вперше за всю революцію ладану купили...
С е р е д у л ь ш а
— Аж тоді папочка розмурувався...
Т а р а с о в н а
— Цить!.. І краще б він замурований довіку сидів, як тепер, книжок большовицьких начитавшись, із дому тіка-а-а...
4
Тут убігла Л ю б у н я, молодша дочка. Кошика додолу, руки до серця:
— Ви

читати