Завантажити

а л а х і й
— І надили, і спокушали велехитро, що е у вас їсти й пити, хорошенько походити, мило духовите, гігієна, шоколад...
А п о л і н а р а
— Матильдонько, скажи, чи ж я таке казала, душенько?
М а т и л ь д а
— Навпаки і нічого подібного!
П а р у б о к
— Я при тому був. Нічого такого і подібного не говорила ця гражданка мадам... Навпаки, хоть я їхнього соціального походження й не знаю, проте скажу, що поводження їхнєє було з Олею, не треба вам Восьмого березня.
М а л а х і й
— Проповідують і пишуть — нема нічого поза класами, а я кажу — ось вам, ось вам позакласова солідарність злих (до парубка). Та хто ж, як не ви перший, приступив з помаранчами до неї, як змій-спокуситель спокушав й під деревом біля церкви, щоб забула вона про Кирюшика і полюбила б вас, і хто, як не Оля, заплакавши гірко, розсипали ваші помаранчі та й побігла в церкву губити свідомість?
П а р у б о к
— Виходить, я її призвів до церкви? Ха-ха... Та я всю антирелігійну агітацію напам'ять знаю і навпаки весь час їй агітував, щоб вона кинула все і не боялася Бога...
А п о л і н а р а
— А я її з церкви вивела.
П е р ш и й к о м е н д а н т

(підійшов до Олі — серйозно, чутливо)
— Скажіть, будь ласка, товаришко, вас справді вмовляли, улещували, щоб ви кинули радянську роботу і пішли... ну... на іншу роботу, чи що?
О л я
(по паузі)
—Ні.
Д р у г и й к о м е н д а н т
(звів брови)
— Ні?.. Так, може, хто-небудь нав'язливий був, образив вас словом, нечемно поводивсь?.. Скажіть по щирості, не бійтесь, за це, я запевняю, неприємності вам аніхто не зробить.
О л я
— Я й не боюся. Кажу — ні! (Заметаливсь гнівом голос). І коли вже хочете знати, то найбільш мені упікся (на Малахія) та. Цілий ранок простежив за мною. Ну як мара та (до Малахія, гнівно). Скажіть, чого ви стежили за мною? Навіщо?
М а л а х і й
— Не стежив, а стеріг од тих, хто іменно стежив і полював на вас.
О л я
(зло й насмішкувато)
— Ви часом не були в божевільні?
М а л а х і й
— Двадцять сім год.
Рух. Захвилювалися всі.
О л я
(два кроки до Малахія).
— Що?.. Де саме?
М а л а х і й
— У своїй сім'ї.
О л я
— А я подумала — справді...
М а л а х і й
— Справді, Олю, бо ж сучасна сім'я — божевільня. Перший ступінь божевільні. Божевільний куток. Скорочено — божкуток.
О л я
— А любов?
М а л а х і й
— Це — мара! Голубая мара, себто — мрія... Бо хіба ж не вона, нездійсненна, привела вас сьогодні до церкви?..
Оля поникла. М а л а х і й два кроки до неї.
І хіба ж не вони (на парубка й Аполінару показав), скориставшися з вашого стану, спокушали і надили вас вийти на розпуття жіноче, щоб грати на струнах універсального кохання?
О л я
(звела голову)
— Ні! (Рвучко повернулась і пішла).
П а р у б о к
(до Малахія)
— Га?
А п о л і н а р а
(кинулась була за Олею)
— Дитя моєї Олю! (Та Оля так глянула на неї, що А п о л і н а р а прикусила язика. Тоді обернулась та до Малахія). Будь ласка, ведіть її тепер ви! Будь ласка! Я маю собі заробіток… (До комендантів). Нарешті, я просю защити од таких і подібних натяків, та ще де — у Раднаркомі, Матильдо! (Демонстративно одійшла).
М а т ильда
— Я теж! (Одійшла).
П а р у б о к
— Це ж наклеп! Провокація! (Одійшов).
Д і д о к
— Ну да ж... (Подибав і собі).
Г а л і ф е
— І за що?.. (Одійшов).
З
А вже входив у комендатуру кум, небритий, суворий. За ним боязно ступала з дорожнім клуночком Л ю б у н я.
К у м
— Спокійно! Він тут! (Не хапаючись, мовчки дійшов до Малахія, став, подивився на його. поминув, повер нувся. знов підійшов).
П е р ш и й к о м е н д а н т
— Ви в якій справі, товаришу” прийшли? До кого?
К у м
(Суворо глянув на к о м е н д а н т а, одійшов од Малахія, постояв, пождав, чи не озоветься він, чи не усміхнеться він, тоді втретє підійшов)
— Хоч здрастуй, куме, коли мовчиш, і я мовчу! (До к о м е н д а н т і в і до всіх). Га?.. Трохи під машину не попали, і за це така стріча!
Л ю б у н я
(боязно наблизилась)
— Папонько! Мамонька... (Затремтіли губи, не могла далі вимовитись).
К у м
— Спокійно!.. Ну що ж, кумеї.. Кланялась тобі жона твоя, а моя кума...
Л ю б у н я
(перемоглася)
проклену, Любуньо, як без папоньки
— Казали вернешся...
К у м
— Спокійно! Кланялась, ридала, ще й переказала, що має три доньки: Віру, Надію, Любов (до всіх), мої хрещениці. (До Малахія). Віру та Надію вдома залишає, а Любов до тебе посилає.
М а л а х і й
— Тіні минущого, гетьте з очей! Гетьте а очей!
Л ю б у н я
— Папонько!

читати