Завантажити

він вас привів?
Знявся ще гучніший гомін.
— Ми самі не знаємо...
— Стояли біля церкви, гомоніли про се, про те, і раптом... (Заметушився дідок).
— Пардон! Цій дівчині млосно стало в церкві, отож я заскочила туди і вивела її на свіже повітря. Самі анаєте, який на Тройцю у церкві пікантний дух: березка, трава, квіти... (Тремтіла рожевим пером дама). Вивела її у холодочок, і раптом підходять вони (на Малахія): "Я вас веду в Раднарком". — "Мене?" — "Вас..." — "Будь ласка, — од церкви, кажу, не одійду, але в Раднарком, будь ласка!"
— Я стояв. Прийшла оця Б а б а
... гражданка... Про щось мене спитала... І раптом; ідіть в Раднарком!”. Дозвольте, — я член дітей, авіохему, житлкоопу і мене в Раднарком? За що? (Вигукував, немов вигавкував, той, що в галіфе). За віщо?
М а л а х і й
— За що?.. О лю-ди! Ще зречено було в староіндійських книгах Рид-Вегах; не вдар женщини навіть квіткою, а ви що зробили? (На галіфе й дідка). Ви напередодні соціалізму одштовхнули женщину, вдаривши її зневажливим словом!..
Т о й, щ о в г а л і ф е
— Я? Ударив?
М а л а х і й
— Ви ж (на даму й парубка) ще гіршеє вчинили, — ви біля церкви полювали на дівчину (показав на бліду дівчину). О люди!
Д а м а
— Я? Я, навпаки... Я ж сама женщина!
Т о й, щ о в г а л і ф е
(розтривожено)
— Дозвольте, мс'йо! Я ударив? Кого?
М а л а х і й
— Кого? (До баби-прочанки). Об чім ви, гражданко, хотіли в їх спитати? Я бачу, ви із села прийшли.
Б а б а
— Еге… Прибилась, голубе. Люди сказали, що дорогу до Єрусалиму вже розгороджено...
М а л а х і й
— Вибачте і дозвольте перебити на слові: об чім ви в їх спитали?
Б а б а
— Чи не знають, е тепер дорога до Єрусалиму, — спиталась.
М а л а х і й
(до дідка й галіфе)
— А ви... ви що їй одповіли?
Д і д о к
— Ми?
Г а л і ф е
— Дозвольте — я?
М а л а х і й
— Такі Ви!.. Де б сказати їй, що не до гробу тепер єрусалимського нам треба йти, а до Ленінового Мавзолею, до нового Єрусалиму плюс до нової Мекки, — до Москви, ви сказали: проходь, проходь, матінко, — зневажливо, прикро, — і кому, питаю? Женщииі, селянці!
Г а л і ф е
— Жодного прикрого словаї Навпаки, я з дитячих літ воєнний. Ввічливість — моя стихія! Ідеал!
М а л а х і й
(на дідка)
— А ви... Замість доказати їй і ствердити все вищесказане, що скоро, скоро, скоро прийде час, коли всесвіт заспіва Москві: святися, святися, новий Іеруса-лиме, слава-бо революції на тобі возсія — а ви сказали: одчепись! На біржу!..
Д і д о к
— Я ж не знав, що таких на Москву треба справляти.
М а л а х і й
(ще з більшим піднесенням)
— Ага! Він не знав!.. Наочні доводи кажу й показую далі (до блідої дівчини). Скажіть, будь ласка, і простіть на слові, — чим надили, на якеє ремесло спокушали вас (показав на даму й панночку) вони сьогодні там, біля церкви?
Дівчина мовчала.
Не казали вам: тринцять карбованців на місяць, харчі добрі, навіть солодке, білизна, вбрання?
Д а м а
(затремтіла рожевим пером)
— Пар-дон, і як вам не соромно! (До дівчини). Скажіть, милонько, (до панночки) ти, Матильдонько, скажи, що я сказала, про що говорила, як вивели ми її, сердешную, з церкви. Дитя моє! — сказала... Матильдо, скажи, як я сказала?
П а н н о ч к а
— Дитя моє, — сказали ви, мадам Аполінаро... (сама закурила, затяглася димом). Дитя моє! Ви не з машиністочок, часом?
Мадам А п о л і н а р а
(до дівчини)
— А ви як мені одповіли, милонько... Ну? Ну?.. (побачила, що дівчина мовчатиме, сама одповіла за ню, змінивши голос на молодий і скорботний). Ні, санітарка я, — сказала вона, дитя моє. Я тяжко, важко зітхнула і спитала... М а т ильдо, скажи, про що я спитала?
П а н н о ч к а
— У якій лікарні? Скільки заробітку? — спитали ви.
А п о л і н а р а
(за дівчину)
— У Сабуровці, вісімнадцять на місяць, — сказало дитя... То М а т ильдонька аж ойкнула... (До М а т и л ь д и). Скажи, як ти ойкнула?
М а т и л ь д а
— Ойі Та там же збожеволіти можна...
А п о л і н а р а
— Ойкнула Матильдонька, а я додала: сердешнеє дитя моє!.. Колись і я отак сиріткою бідненькою, дівонькою бліденькою служила, служила, плакала, плакала, — аж поки.. о не виплакала собі долі... (До Малахія), Що, може, не так я сказала? Не така була ваша розмова?.. Пардон, і будь ласка! Я знаю, що я казала і що іще казатиму...
М а л а х і й
(пильнуючи кожного їі слова, раптом, рукою впинив)
— Більш точно: "Служила, служила, плакала, плакала, аж поки не плюнула отак... пху” та й пішла до одної мадамочки", — сказали ви. "Ось і Матильдонька так, а подивіться — ви й вона, вона й ви", — сказали, ще й показали ви, о женщино!
А п о л і н а р а
— Я?
М

читати