Завантажити

-Козина закалатало серце. Пальцями до вух:
— Вибачте, ви ще, мабуть, не читали — в сьогоднішній газеті є публікація...
Д я д ь к о Т а р а с
— А в завтрашній буде моє спростовання: тільки Зайломази! Чуєте? Зайломази! Як це так; раз, два, три — і вже Мазєніни, гаї Та ви знаєте, як це за старого режиму робилося, га? Знаєте, що тоді потрібно було, щоб змінити прізвище, — цілі роки і найвищий царський дозвіл, га? Знаєте, наприклад, як міняв у нас, і це, між іншим, історичний факт, своє прізвище секретар одної земської повітової управи, Каленик Митрофанович Гімненко?
Б а р о н о в а - К о з и н о, ойкнувши, сіла.
Це ж не те, що, припустімо, Непийпиво або Тягнирядно якесь, а справді трагічне прізвище. Знаєте, що за великі гроші виправив він його на Говненка,
Б а р о н о в а - К о з и н о тихо знепритомніла.
а далі, ну ніяк не можна. Та знаєте, що тільки по трьох роках клопотання, тільки сам цар Олександр Третій соїзволив змінити Говненка на Вороненка, га?! (Помітив, що Б а р о н о в а - К о з и н о знепритомніла). Ага-а!.. Це тільки од такого, вибачте, маловажного історичного факту обморок узяв, а якби я навів вам сотні, тисячі зовсім не таких, а справді трагічних історичних подій і фактів. Га? Га, питаюся! (Ло паузі). Що ж тепер мені ще зробити? (Побачив на люстрі газету). Хіба газету почитати! Ну й що ж! (Сів читати). З горя козак "Вісті" читає, бо своїх немає. (Прочитав дещо, заплющив очі). Отак тільки їх і можна читати: як читаєш — закуняєш, прокуняєш — знов читаєш, свого віку козацького доживаєш... (Подивився ще в газету і раптом). Ха-ха-ха! Іона, ще й Вочревісущий! Люблю зладєя!
Б а р о н о в а - К о з и н о очулася:
— Ви ще й смієтесь! Ви ще й глузуєте!
Д я д ь к о Т а р а с
— Де ж пак! Читаєш фельєтона — зовсім не смішно й не дотепно, ну, а вже як дочитаєшся до підпису, не можна вдержатись. Ха-ха-ха! Іона, ще й Вочревісущий.
Б а р о н о в а - К о з и н о встала:
— Будь ласка, але од цього прізвища я вже не впаду. Це прізвище, навпаки, очуло мене і на ноги підвело...
Підійшла до другої кімнати, та в цей момент...
Широко, навстіж розчинилися двері — од старих Ма-зайлів і од Мокія. Разом увійшли: М а з а й л о в чорному сюртуці, Т ь о т я Мотя з газетним аркушем, заведеним у рямці під скло, М а з а й л и х а, Р и н а з букетом з одного, самотній М о к і й — з другого боку. Заграла музика, і почався балет. Б а р о н о в а - К о з и н о поздоровила Мазайла, тьотю Мотю, Рину, Мазайлиху, тоді до Мазайла:
— А не забули ще... Пахнєт сеном над...
М а з а й л о
— Пахнєт сеном над лу-ка-мі...
Б а р о н о в а - К о з и н о
— Браво! Браво! Браво! Прекрасно!
М а з а й л о
— Гех! Пєсньой душу вєсєля...
Б а р о н о в а - К о з и н о, М а з а й л о, Т ь о т я, Р и н а , М а з а й л и х а разом:
— Баби с к-рап-лямі рядамі
Ходят, сєно шевєля.
Дядько Т а р а с демонстративно:
— Вийшли в поле косарі,
Косить ранком на зорі,
Гей нуте, косарі,
Бо не рано почали.
М о к і й самітно:
— Під горою над криницею
Горювали брат з сестрицею...
Т ь о т я М о т я прибила на стіну газету в рямцях. Тоді:
— Хай живе Мина Маркевич Мазєніні Ура-а!
Д я д ь к о Т а р а с
— Хай живе Мазайловський! (Нишком). Гетьман Виговський!
М о к і й
— Мазайло-Квач!
Т ь о т я, М а з а й л о. М а з а й л и х а,
Б а р о н о в а - К о з и н о. Р и н а оточили Мокія:
— Мазєнін! Мазєнін!
М о к і й
— Мазайло-Квач!
Т ь о т я та інші:
— Мазєнін!
М о к і й
— Мазайло-КвачІ
Т ь о т я, за нею інші закрутилися метелицею, приспівуючи:
— Там сухоє убірають і т. д.
— Хоч не рано почали,
Так багато утяли і т. д.
Т ь о т я Мотя
— Хай живе Мазєнін! Мазєнін!
Д я д ь к о Т а р а с
— Хай живе Мазайлович! (Нишком: "Гетьман Самойловичі")
М о к і й
— Мазайло-КвачІ
Т ь о т я Мотя та інші трохи не збили з ніг Мокія:
— В ажіданьї коиь убогій і т. д.
— Хай живе Мазєнін!
— Мазєнін! Ха-ха-ха! Мазєнін!
Д я д ь к о Т а р а с
— Мазайленко. (Нишком: "Гетьман Дорошенко!")
М о к і й у колі, заткнувши вуха. Знесилено:
— Мазайло-Квач! Мазайло-Квач!
Т ь о т я Мотя та інші заскакали:
— Только Жучка удалая
В рихлом сєнє, как в волнах,
То взлєтая, то ниряя,
Скачет, лая, впопихах,
(У Мазайла: упопихах).
Закрутились кругом Мокія, переможно вигукуючи:
— Хай живе Мазєнін!
— Мазєнін!
16
Раптом увійшли: Тертика, з м'ячем і з газетою "Комсомолець України", Губа і в перспективі за ними У л я. М о к і й до них:
— Поможіть хоч ви! Сам уже не можу, хіба ж не бачите...
Т е р т и к а м'ячем бац у підлогу:
— А

читати