Завантажити

загсівським прізвищем.
Дядько про себе: "Попавсь у матню!"
Б а р о н о в а - К о з и н о
— Із руською хрестоматією Овчинникова.
М о к і й спалахнув:
— Ага, так ви он щоі Так ви он як! Гаразд!.. Забираю слово!
М а з а й л о
— Я забираю слово!
Обидва разом, немов шаблями:
—Я!
—Я!
—Ти?
—Ти?
Т ь о т я поцокотіла каблучкою.'
— Я сказала — будь ласка, слово має Мокій.
М о к і й
— Саме тепер, коли нам до живого треба, заснувавши в нас український лікнеп, перевести скоріш загальмовану, запізнену Холодну Гору на перший ступінь української грамотності, тоді на другий ступінь грамотності, потому негайно до інституту культури, щоб ми наздогнали, щоб ми перегнали стару європейську…
Губа підказав:
— Буржуазну…
М о к і й
— Буржуазну культуру, щоб ми вийшли скоріш на високості... Щоб ми вийшли на високості.,. На високості...
Дядько Т а р а с підказав:
— Національна…
Губа поправив:
— Інтернаціональ…
Т ь о т я додала:
— ...но-руської.
Т е р т и к а міцно м'ячем, аж
Б а р о н о в а - К о з и н оойкнула:
— Інтернаціональної!
М о к і й
— На високості інтернаціональної культури — перший повстаєш проти цього ти, папо, засновуючи у нас на Холодній Горі замість українського лікнепу якогось інститутика старих класних дам, за програмою; на гаре гусі ґеґочуть, пад ґарой сабакі ґафкають, та вигадуючи електричну мухобійку, од якої не меншає у нас мух навіть і зимою...
М а з а й л о
— Дайте мені слова!.. Слова! Води!.. Води!..
М а з а й л и х а налила і дала йому води.
Поки він пив, Т ь о т я увірвала Мокієву промову. Задихана:
— Годі!.. Годі!.. І скажи нарешті, Моко, Моко, Мо-ко, невже ти не руська людина?
М о к і й
— Я — українець!
Т ь о т я
— Та українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни?
М о к і й
— Вони такі росіяни, як росіяни — українці...
Т ь о т я
— Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка...
М а з а й л о, випивши води:
— Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не Тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.
Т ь о т я
— Хто вони такі? Якої нації люди, питаю?
М а з а й л о
— Частина — наші малороси, себто руські...
Т ь о т я
— Ну?
М а з а й л о
— А частина, з'явіть собі, галичани, себто австрія-ки, що з ними ми воювалися 1914 року, подумайте тільки!
Т ь о т я
— Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте... Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?
Д я д ь к о Т а р а с
— Зрозуміла, слава тобі Господи, та, жаль тільки, задом... Та тому вже триста тридцять два роки, як написано першого слов'яно-руського словника... (Розгорнув свою записну книжку). Ось я нарочито записав собі, бо я все таке собі записую... (Надів окУ л яри). Ось... Поросята на базарі по руб. тридцять, а чоботи в церобкоопі — двадцять сім карб... Ні, ось воно: найперший слов'яно-український словник 1596 року Лаврентія Зизанія-Тустановського: глаголю — мовлю, житница — клуня, заутренник — снідання, зижду — будую, злак — паша, месть — помста... А у вас тоді писаний словник був?.. Був — питаюсь?.. Дайте мені слова!
М а з а й л о
— Мені слово!
М о к і й
— Мені, я ще не скінчив... Галичина — наша, українська земля, і галичани — наші брати українці, яких одірвали од нас, а нас од них...
Т ь о т я
— Слово даю Мині.
М о к і й до батька:
— А твоя теорія, що українська мова є австріяцька видумка, була теорією російських жандармів і царського міністра Валуєва... Ти — валуєвськии асистент, папо!
М а з а й л о, взявшись за серце і заплющивши очі, немов прислухаючись:
— Нікому не вірю і не повірю, нікому в світі! Лише йому одному...
М а з а й л и х а
— Цс-с-с...
Т ь о т я з тривогою:
—Кому?
М а з а й л о
— Серцеві свому! Бо воно ось передчува, що нічого з вашої українізації не вийде, це вам факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою — це вам другий факт, бо так каже моє серце.
Г у б а
— Це значить — воно у вас хворе.
Т е р т и к а прибив м'ячем:
— Оце факт!
Г у б а
— А наші всі пролетарські органи, в першу чергу голова наша — партія, навпаки... Передчувають і реально знають, що вийде.
Т е р т и к а м'ячем:
— Капітальний факт!
Т ь о т я
— Ви серйозно чи по-вкраїнському?
Т е р т и к а бах ногою м'яча:
— По-більшовицько-українському!
М'яч

читати