Завантажити

Мазєніна... А тепер, Минасю, я... Це мій чоло...
М а з а й л о перехопив:
— Ні, не так... (Немов подзвонив і тоді до покоївки). Тут живуть Мазєніни?.. Будь ласка...
М а з а й л и х а
— А ще краще так... (Немов вітаючись і цілуючись з кимось). Прошу ласкаво, заходьте... Це мій чоло...
М а з а й л о вклонився:
— Мазєнін! Ні, краще так: вип'ємо за здоров'я нашого вельмишановного Мини Маркевича Мазєніна!..
М а з а й л и х а
— За мадам Мазєніну! За Килину Трохимівну Мазєніну!.. (Випила).
 
9
Тим часом через кімнату пройшов, нікого не бачачи, не помічаючи, дядько Т а р а с:
— Дурень же я, дуреньї
М а з а й л о, теж нічого не помічаючи, немов випивши:
— Вип'ємо, Мазєнін, га?
М а з а й л и х а. кокетуючи, пальчиком:
— Мадам Мазєніна!.. Випийте...
10
Вскочила Р и н а :
— Т ь о т я вже заводить газету під скло. Ви ско... Та навіщо ти, папо, скидаєш спідню сорочку? Мамо! А ти здуріла! Теж розстебнулася...
М а з а й л о замріяно:
— Слово має Мина Маркевич Мазєнін.
М а з а й л и х а замріяно:
— Вам скільки аршин, мадам Мазєніна?
М а з а й л о
— Браво! Хай живе Мазєнін!..
М а з а й л и х а
— Ці квіти і конфекти однесіть, будь ласка...
Р и н а замріяно:
— Рині Мазєніній...
М а з а й л о
— Чули? Помер Мазєнін, Мина Маркевич...
М а з а й л й х а
— Засмучені тяжко, про це жалібно оповіщають всіх родичів і друзів дружина...
— І дочка Мазєніни... (Замислилась).
11
Через кімнату перейшов, нікого не бачачи і нічого не помічаючи, дядько Т а р а с:
— Ой-ой-йой же дурень!
М а з а й л о
— На цвинтарі пам'ятник золотими буквами: "Тут спочиває прах Мини Маркевича".
М а з а й л и х а
— Мазєніна.
М а з а й л о
— Або просто: тут Мазєнін...
Р и н а
— І наша вулиця — вулиця Мазєніних.
Обнялися втрьох і од щастя заплакали.
 
12
Увійшла Т ь о т я М о т я:
— Я вже все зробила: газета в рямцях, під склом!.. Ви ско... Та що з вами, милії ви мої люди!.. Що трапилося?.. Ви плачете?..
М а з а й л о
— Це ми з радості... Ну, якось не віриться, чи давно було: Квач, Мазайло, М а з а й л и х а, Мазайлята, Мазайлівна... І от ми — Мазєніни, і от я нарешті — Мазєнін!
Т ь о т я й собі слізку вронила:
— Треба буде й собі трошки одмінити прізвище. Розторгуєва — це прекрасне прізвище, та, жаль, не модне тепер... От, наприклад, Мєталова-Темброва — зовсім інша річ...
Увійшов дядько Т а р а с:
— Та який же дурень!.. (Побачив, як обнялися Т ь о т я, Мазайло, М а з а й л и х а, Р и н а ). Так... Як був собі до революції у нас підрядчик один земський та будував він земству школи, лікарні, дороги. Ну, а собі за це — будинки. Хоч і крав, дак міцно ж будував, не те, що тепер для житлокоопів будують. Та не про це я хотів сказати. Як прийшла революція, то націоналізували його будинки. То він, через п'ять років із тюрми вийшовши, пішов просто до виконкому. Прийшов, двері прочинив та й пита: я ще вам не потрібний? Ні, кажуть... Ну, то я послі прийду... Так оце і я тепер спитаю (сумно-лукаво) — я вам ще не потрібний?
Т ь о т я Мотя
— Ні!.. (До Мазайлів). Ходімо, я ж покажу газету, мої милі. Ви не впізнаєте її!..
Дядько Т а р а с услід:
— Ну, то я послі прийду.
Т ь о т я Мотя
— Ба ні!.. Ви нам потрібний! Будь ласка, одчиніть двері, як хто прийде до нас поздоровити Мину Маркевича... Будь ласка! (Пішли).
Дядько Т а р а с од образи не зна, що робити. Постукав до Мокія:
— Тобі я ще не потрібний?
 
13
Виглянув М о к і й:
— Як комсомольцю кадило, так ви мені потрібні.
Тоді дядько Т а р а с у люстро:
— А собі ти ще потрібний? (Подивився і почав сам себе в люстро лаяти). П'ять на п'ять, га! Ні, таки ти дурень, Т а р а се! Бельбас! Бевзь! Недотепа! Кеп! Йолоп! Глупак! Телепень! Дурко! Дуропляс! Дурноверх! Дуре-пенко! Дурба! Дурило! Дурбас! Дурундас!
Задзвонив у сінях дзвоник.
Дядько пождав, чи не вийде хто одчинити двері. Тоді:
— Гаразді Я одчиню, будь ласка, але ж і зачиню за вами, і в першу чергу за тобою, радянський українцю. Ох і зачиню ж!..
Пішов, одчинив і ще в сінях:
Ага-а!
14
Увійшла Б а р о н о в а - К о з и н о з букетом квіток.
Побачивши, що в кімнаті нікого нема, занервувалася.
Д я д ь к о Т а р а с
— Так. Виходить, це я вам одчинив двері?
Б а р о н о в а - К о з и н о
— Так...
Дядько Т а р а с з прихованою погрозою в голосі:
— Гм... Підождіть.
Б а р о н о в а - К о з и н о
— Вибачте, тобто — мерсі... Скажіть, будь ласка, чи вдома Мазєніни?
Д я д ь к о Т а р а с
— Гм... Зайломази, ви хотіли спитати.
У Баронової

читати