Завантажити

та ще й лізе. А спитати б тебе: де ти було, як ми власть завойовували? Ех! Одно слово — ех! Та й тільки.
Потім він ріже, але не мовчить.
— Більшовицька власть, щоб ти знала, не печериця печена. Це значить воля й свобода. Як ти набиваєш собі пельку, то й іншим не перешкоджай. О!
Микита хитає головою:
— Правильно! ...Вони ріжуть корову.
В колонії сідають обідати. Виховательки, діти.
Анфиса Павлівна подивилась на Павлину Анфисівну та й подавилась. Павлина Анфисівна сама ж невинність: вона ж не знала, що Анфиса Павлівна дитячу котлету їла.
Анфиса Павлівна запивала водою:
— Хотіла попробувати... Павлина Анфисівна:
— Так, так...
...Приїздить до дітей якась мама. Виховательки люб'язно усміхаються.
— Ваша дитина прєлєсть, прямо удівітєльно.
Мама мліє...
...Набігає хмара літня, пахне дощем. Кричать галки, над деревами літаючи — перед громовицею...
...Тільки в тьоті Басі нема корзини, а в інших є. У корзинах — варення, котлети, білий хліб та інше...
...Навіщо?..
... До тьоті Басі приїхав знайомий. Було місячно, всі були над ставком. Місце гарне, поміщицьке: нагадує поміщиків. Знайомий сказав:
— Уся Україна повстанська, запорізька. Куди не глянь — усюди бандити. Мабуть, і за цими березами сидять, щоб вискочити, щоб перерізати всю колонію.
Павлина Анфисівна скрикнула:
— Ах!
Це вона кокетує. Всі це знають, не звертають уваги. Знайомий серйозничає:
— Чудний українець — то він флегматик не знать який, то він злодій з великого шляху... то він революціонер... Тьотя Бася захвилювалась:
— Що то є українець? Пролетар-революціонер.
Знайомий сперечався, тьотя Бася назвала його «соглашателем», лається ще; іде на терасу.
Анфиса Павлівна глибоко зітхає (їй спати хочеться) і теж іде в кімнату — корова.
Павлина Анфисівна була задоволена, взяла під ручку знайомого й повела в садок однієї вілли.
Відтіля їх вигнано. Знайомий обурився.
— Як ви смієте! Ми ж тільки гуляємо!
— Іді, іді! Не разговарівай!..
Знайомий пообіцяв поскаржитись голові Вуцвику. А Павлина Анфисівна спитала:
— Ну, скажіть правду: ви ж не комуніст?
Він тричі побожився, що він комуніст, але вона йому не повірила.
...Громовиця не прийшла — пройшла. В лісі було тихо, між дерев ходив місяць і крапав срібне масло в гущавину.
Хтось ламав гілки в лісі — не людина, тріскало в лісі. Вилуплювались солов'ята, і соловей уже не співав, і солов'ї мовчали.
—...Якби ви знали, яка це Анфиса Павлівна: жадна, не дай Господи. Годує дитину, а сама більш за дитину з'їсть: дитячу порцію.
...На якнайдальшій віллі сміялись. Підійшли до тераси, а за терасою тихенька пісня. Це надхненний Гіль.
...Тьотя Бася не обідала: її обід з'їв хтось.
Коли поодцвітали вишні (позривали ягоди), поналивались яблука. В яблуках мед, пасіка, бджоли, дід сивенький — смачно...
Летіли трутні по шосе.
...У віллі мешкають два тижні, три, місяць, а то й ціле літо. Одні виїздять, інші приїздять.
Хто приїздить, каже:
— По вулицях голод, а тут...
Через тиждень каже:
— Чому це сьогодні нема какао? Який же це дім відпочинку? Га?
...Пахне кізяками й парним молоком.
Ледве світає, Сидір запрягає коні й везе м'ясо до міста.
Насіли: де — хто.
— Захватіть оцього лантуха з яблуками.
— Що за лантух?
— Та оцей.
— Та це ж яблука казенні.
Його просять, він згоджується за двісті п'ятдесят від пуда. Накрив лантух свіжим м'ясом і закаляв у кров. (Кров і яблука, революція і кров...) Сидір покликав Микиту, й поїхали. Як виїхали з села — на місто селяни їдуть. Сидір кричить:
— Гей ти, шкапо селянська, не заступай дороги. Роздавлю! Кричать із воза:
— Не пан, звернеш і сам. То тільки земському звертали колись... Но-о!..
Почухав Сидір потилицю й згодився:
— Та воно й правда.
Сіпнув за віжку — ліворуч...
...Підводилося сонце — червоне, заспане, невмите...
На вілли (мабуть, і в колонії) залітають амури: людське. Буває випадково, буває свідомо, під кущами, коли думає ліс, коли мовчить ліс, тільки тріщить у глибинах — дрібний звір ходить, буває в садках... А через дев'ять місяців вилуплюється дитина. Це гарно, природно, свіжо й людяно.
Залітають сюди й погані баси — невдачники з міста й дебютантки — балерини й третьорядні скрипники. Тут усе задовольняє. Усіх задовольняє.
Є і літній театр.
У суботу висіла афіша:
Грандіозний вєчєр. Участвують... еtс.
...У неділю тьотя Бася кричала:
— Я не поведу дітей на цю буржуазну гниль!
Її не послухали й повели дітей. У дітей сьогодні цвіли очі, як спілі вишні після дощу. Кричало голубе небо, і були оплески гучні і сміх дитячий.
Діти задоволені, артисти «в ударі», небо кричить.
Кінчався вечір, заспівали «Інтернаціонал», і скрипник заграв. Тріснула

читати