Завантажити

Він підводиться й резонно підкреслює:
— У нас прізвище одкидається. Кажіть просто: товаришу Йосипе.
А Варвара підслухала:
— Варваро. Йдіть-но сюди.
Варвара незадоволено:
— Можете виражаться: товариш Варвара.
...Комуна гигоче, пес у сінях (перелякався) гавкає, а Варвара сердито спльовує:
— А ще комунія... Тьху!
А над містом мчиться, як революція, молода весна. Зазирає в обивательські вікна, показує язика й летить далі.
...Д'ех, моя коханко. Дай, візьму тебе в свої залізні обійми. Твоє волосся пахне, мов виноградне вино.
V
П'ятий розділ пишу, заплющивши очі:
...Жила-була велика імперія — дроти, ліси, тракти. Сходились тракти, були станції, були допотопні наглядачі: гужевих трактів, гужевих станцій. Ідуть ліси, а там, десь у гущавині, дзвоники — це дрижула, поштові коні. Раптом дзвоники стихають — це злодії... А потім посунули стовпи, за стовпами — шинки... А от іде до царя хохол із скаргою (це, здається, анекдот); узяв квач, уквачив... А далі ще станція, а за нею корчма... за лісами оселі, за оселями туман... І знову чути дзвоники...
...Це ж до чого? — Так собі.
...А з повітового міста, де пахне Гоголем, передають, що дехто з комуністів хазяйствечком обзавівся й будиночок збудував.
...«Е-е-ех, мамочко, заміж хочеться».
...Поле, поле й оберемки з сонця.
Пролітає весна, іде літо.
Комуна живе так: о 4 годині вдень, як курчата під квочку, в будинок, до себе.
А втім, високолоба Валентина рідко буває вдома: на коростивих клячах через бандитські ліси тягнеться вона по волосній периферії — агітувати, організовувати, інспектувати, інструктувати й ще «вати» й «вати».
Високолоба Валентина — завжінвідділом повпаркому.
Іванов каже:
— І в Пітері б згодилась.
А Мура каже з апломбом:
— Пітер — цитаделя революції, й форт його — Кронштадт.
...А Же ще не прийшла, замість чорної дошки (за буйство) комуна ухвалила: два рази зверх норми прати комунальне шмаття.
Мура зазначає:
— Так і треба. Буде знати, сволочишка. В комуні «сволочишка» — слово ласкательне, і буржуа тепер сволочами не називають, а називають так: «человєці в благоволєнії».
...Коли всі сходяться — гармидер.
Мура кричить:
— Ан-дре!
...А от про телефон так і забув сказати: в комуні є телефонний апарат без дроту.
Андрій підскакує до телефону, бере трубку і —
— Агов!
Мура з апломбом:
— Не агов, а альо!
Всі:
— Ша!
— Ша!
...Тиша.
Андрій голосно:
— Агов!
Комуна:
— Агов!
Потім від телефону урочисто-надхненна промова:
— Ша. Перекличка йде по соціалістичній федеративній радянській республіці... Відкіля? Ага, чую. Передавайте далі по лінії. Чумаківська комуна в бурю непівського лихоліття почуває себе твердо й непохитно. Комуна певна, що вона є шматок мудрого серця республіки. Капітан комуни, Іванов, салютує в усі кінці, в гнізда братерських комун федерації. Румпель в наших руках. Ганьба нудьгуючим. Смерть неврастенії. Комуна ще раз салютує своїм буйним переконанням: шлях важкий, але шлях до комунізму. Гряде час світової революції. Слава комунам федерації! Слава Чумаківській комуні!
В комуні крик:
— Слава!
— Слава!
Екзальтований Андрій скочив на стіл, приймає позу диригента й заводить:
— Чуєш, сурми заграли.
— Слава! Слава!
...А потім сідають пити чай.
...Манастирський годинник.
— Бов! Бов!
Із сходу надходить синя гроза. Півнеба обхопила важка хмара. Завмерли дерева. Ні шелесне. Далеко гримає, а блискавиці ріжуть безкраї степи.
Ой буде горобина ніч! Буде!
...Мура похилила голову на Андрієве плече, а Андрій у задумі. Бідний хлопчисько: гігантські образи ріжуть його мозок — він поет. Завтра почуємо від нього чудову поезію «громовиця».
...Із сходу надходить синя гроза. Іванов сидить за ломберним столом, але там не карти, а звичайнісінькі інструкції: треба переробити й розіслати завтра по волостях.
Же:
— Іване! Подивись — гроза.
— Не мішай, Же.
Мура надхненно:
— Нещасна гроза. Коли б вона знала Івана, не одну б молонню послала сюди.
...А Варвара хреститься в куточку, щоб не бачили. За столом усі, крім Валентини: Валентина в Дубівській волості на роботі.
Же язвить:
— Товаришу Йосипе. Відкіля це: «гонителі земства й анібали лібералізму»?
Гордієнко спокійно відповідає:
— Здається, записано... (виймає записну книжку)... Це з книги «за 12 лет» Вл. Ільїна (Н. Леніна), видання Петроградської ради депутатів 1919 року, сторінка 157.
Іще говорить спокійно:
— Можна взнати й це, наприклад: «Ернст Геккель і Ернст Мах» — є розділ теж із книги Леніна «Матеріялізм і емпіріокритицизм», Держ. видав. 1920 р. Або, скажімо, передмова до третього видання «Анти-Дюрінг» написано... зараз скажу... Лондон, 23

читати