Завантажити

в и й. Готово! Дай третій! (Дзвонить).
 
Музика починає за лаштунками тихо грати.
 
К о т е н к о. А як збор?
Г и р я в и й. З приставними...
К о т е н к о. А... (Чуха потилицю). Своєю шкурою чужі боки латаємо! Сказано, багатому чорт і дітей колише.
Г и р я в и й. Він має втрати...
К о т е н к о. Брехня!
Г и р я в и й. Сам підраховував книги, - вірте!
К о т е н к о. Певно, той одбира, таранкуватий?
Г и р я в и й. Хто його зна? По книгах чисто, а все втрати, збитки... Страшенні розходи!
К о т е н к о. Скажіть!
Г и р я в и й. Управляючий претендує, що первий персонаж бере по чотири свічки при газі і що коньяк та закуски на реквізит ставляться...
К о т е н к о. Скажи тому чорту рябому, щоб він до сцени не плутавсь, бо я його і з паном ковтну!
 
В И Х І Д III
 
Ті ж і Юркович.
 
Ю р к о в и ч (здоровкається на ходу з Гирявим). Здоров! Ну? Що? Як? Папіроски нема? Яка, братику, наклюнулась!
Г и р я в и й. Ну?
Ю р к о в и ч (шепоче на вухо). Найвища школа! (До Котенка). Славнійшому й шановнійшому до самої землі!
К о т е н к о (жме руку). Здоровенькі, здоровенькі!
Ю р к о в и ч. І слава, і честь і хвала! Коло каси бійка, в дверях давка, на гальорці галас... Хороше?? Помічаєте, як мене ваші панії нашрубували, - балакаю!
К о т е н к о. І гаразд.
Ю р к о в и ч (кланяється комусь за лаштунки). Барон!.. Князь... І його превосходительство... ого-го! Браво! Браво!
К о т е н к о. Пора б; перше гребали...
Ю р к о в и ч. І се чудо зробила ваша чудова Маруся Лучицька!
К о т е н к о. Хто? Як? І це ви кажете щиро?
Ю р к о в и ч. Саме щиро.
К о т е н к о. Лучицька б то світ перевернула?
Ю р к о в и ч. Вона, своїм талантом надзвичайним...
К о т е н к о. Коли отаке провадить який-небудь дурноголовий плахітник, то йому і бог простить; а коли нісенітницю торочить все ж таки чоловік освічений, який орудує і пером, - так мене злість бере... Лучицька! Що вона одна варт? Обставлю я її штурпаками, то й не пізнаєте! Комік і ансамбль - всьому голова, всьому сила!..
Ю р к о в и ч. А-а! По-ні-маю: ансамбль, комік - вірно! Ансамблева дружня гра... чудо... прелість! Звичайно, розуміється... Коли кругом талани... такого багато... Цілий квітник таланів...
К о т е н к о. Та ви чоловік розумний... Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицької? Я!! Адже як прибилась вона, то всі кричали: де це ви таку дохлятину вискіпали?.. А я пробачив, що в тім дранті є вогник. Скільки серця порвав, скільки душі потратив, а таки розворушив жар і видув вогонь! Тепер-то всі тішаться, а нікому і в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашої праці світові не видко, ми, як кроти, під землею риємось та добуваємо камінь блискучий... І спасибі ніхто не скаже...
Ю р к о в и ч. Що-о? Не може бути! Щоб такої кривди... Ми всі дивуємось... ми, малороси...
К о т е н к о. Ех! Що мир, що громада? Їй нових божків подавай, а старих - під лаву! Та ще надто коли новий божок у спідниці! Тут би преса повинна показати дужим, неп'яним словом, де справжній талан, де всьому ділу основа, - а вона і собі за юрбою: "Лучицька дива, наше сонце!" Тпху! Аж досадно!
Ю р к о в и ч. Так, так! Зовсім справедливо... Ви мені просто розплющили очі... Це зовсім вірний і оригінальний погляд... Я проводитиму... Тільки треба за афіші погодитись.
К о т е н к о. Друковатиму в вас! Та ви придивіться тільки холодним оком, то і талану у Лучицької як кіт наплакав; от у Квятковської природного живця більше...
Ю р к о в и ч. А знаєте, я і сам помічав...
К о т е н к о. Тож-то бо й є! А як оті хвальби нищать талан, псують людину! Просто - погибель одна! Прочита вона, що її похвалили, що їй кадять, - і вже у неї в голові замакітрилось, уже до неї й на козі не під'їдеш: талан! Дива!! Куди ж їй слухати навчителя, - вона самородок, вона сама навчить кожного... і пішла, і пішла... Та замість того щоб вгору, та вниз! А тут іще оті безпері... А! гнав би просто усіх! Треба ж розрізняти розвите дерево, яке не боїться ні дощу, ні сонця, од пуп'янка...
Ю р к о в и ч. Знаєте, ваші думки - їх просто низати на золоту глицю: ми теж сліпі, нам проводаря треба...
К о т е н к о. Конечне. Ходім до моєї уборної... Коньячку пропустимо...
Ю р к о в и ч. З агромною охотою.
 
В И Х І Д IV
 
Ті ж і Квятковська.
 
К в я т к о в с ь к а (вибіга, жартливо). Ось і я, гоова!
К о т е н к о. Чудесно. Ану, яка?
К в я т к о в с ь к а. Роздивляйтесь, пане отамане!
К о т е н к о (до Юрковича). А що, славна в мене донечка Катруся?
Ю р к о в и ч. Очі сліпить.
К в я т к о в с ь к а. То ви через Лучицьку осліпли, та других і не добачаєте...
Ю р к о в и ч. Коли та сліпить, так панна геть вийма очі... і підеш старцем навіки...
К в я т к о в с ь к а. Чуєте, пане отамане, як мене хвалять; правда, я славна?

читати