Завантажити

Бачите, з яким палом за його заступаєтесь: видно, добре вам задурманив і розум, і серце. А йому, ласуну, одна тільки примха, одні хвастощі...
Л у ч и ц ь к а. Не лайте ж мені його в вічі: невже вам не жалко мене вразити, мені боліч зробити?
Ж а л і в н и ц ь к и й. Згибло все! Ви закохані знов у Квітку!
Л у ч и ц ь к а. Ой! Що ви? Звідкіль така думка?
Ж а л і в н и ц ь к и й. Закохані, закохані... правда?
Л у ч и ц ь к а. Ні, ні!.. Не знаю... і не думала! Я задавила давнє...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Закохані - і мови нема.
Л у ч и ц ь к а. Що ви? Ані слова про те! Як ви умієте людину збентежити... жарину кинути в серце.
Ж а л і в н и ц ь к и й. Не рвія в мене кричить: я вашим щастям щасливий... тільки не йому вам його дати, а хіба поламати життя! І святе іскуство піде до дідька, і погине чудовий талан, замре, втіхи ради, висока душа, а Україна знов сиротою зостанеться!
Л у ч и ц ь к а. Борони боже! (Пауза. Далі жваво). Не бійтесь, не зраджу, з свого дорогого шляху не зійду!
Г и р я в и й (у двері). Марко Карпович! Вихід!
Ж а л і в н и ц ь к и й (скакує). Біжу! (Виходить за лаштунки).
Л у ч и ц ь к а (хапаючись за серце). Якось здавило серце... Чи страх налетів... чи просто холод, мороз?.. Маринко, накинь на мене хустку... (Пауза). Пусте!.. Зневага одна... Там ганьба... а!.. Далі, далі!! (Пауза). Ні ні! Не станеться... ніколи... задавлю! А дай ще мені, Маринко, вина... щось холодно.
 
Маринка подає; Лучицька п'є нервово.
 
Як думаєш, я на мерзоту нездатна?
М а р и н к а.Що ви?
Л у ч и ц ь к а. То-то ж! Так і думай, моя дитино!
М а р и н к а. Авжеж... Ой, пора мені! (Вибігає).
 
Лучицька спирається на руки на стіл
і здавлює ними свою голову.
 
В И Х І Д XI
 
Ті ж і Котенко та Безродний.
 
Безродний іде в 1-у уборну, здоровкається. Лучицька здригнулась. Обоє мовчки сидять.
 
К о т е н к о (до Маринки, що вийшла з уборної). Ану, ближче стань! (Роздивляється, ласкає). Гарна дівчинка... настояща українка... і оченята як терен... Хочеш, буду ролі давати, актрису зроблю?
М а р и н к а. Я б і не знаю, що...
К о т е н к о. Так заходь, я начитуватиму...
Г и р я в и й (підбігає). Ваш вихід.
К о т е н к о. Тю! (Пішов за лаштунки).
 
Виходить з уборної Кулішевич і йде теж, проглежуючи ролю, на кін.
 
Б е з р о д н и й. Знаєте, Марусю, якби не ви, давно б у мене опустилися крила.
Л у ч и ц ь к а. Я? Що я?.. Сама безсила...
Б е з р о д н и й. Безсила? Та од вас я тільки й набираюся тії душевної сили і віри, а то давно б уже витратився. І це саме діло, яке мені було великим, тепер часами здається гноїщем, у якому вигодовуються і розплоджуються черви...
Л у ч и ц ь к а. Вас знову, певно, образили чим?
Б е з р о д н и й. Не мене, а мою віру в людей. Те, що я несу збитки, мене мало обходить, а те, що я жодними втратами не можу купить щирості у людини, - те мене рве!
Л у ч и ц ь к а. Вас все занадто смутить: ви надзвичайного хочете... Люди як люди...
Б е з р о д н и й. Людину-то я чую... От ви мені дорогі не таланом своїм, не тим, що на його збирається люд, а своєю ясною вірою у людей і в святу справу, своєю чистою як кришталь душею...
Л у ч и ц ь к а. Не хваліть... не стою...
Б е з р о д н и й. В вас про себе і думки ніколи нема...
Л у ч и ц ь к а. Не хваліть, не хваліть... Не та я...
Б е з р о д н й й. Ви ні перед якою жертвою не зупинитесь...
Л у ч и ц ь к а. Не та я... не та я, кажу...
Б е з р о д н и й. Та, та! Ви не одступитесь од рідного діла...
Л у ч и ц ь к а. Голубчику, ріднесенький! Не знаю... Боюсь, щоб ви й у мені не зневірились...
Б е з р о д н и й. Зроду-віку! Я тільки тут і спочиваю душею...
Л у ч и ц ь к а. Спасибі!.. Дай боже! От ви ще новий ланцюг, який мене в'яже до діла... (Усміхається). Глядіть же, щоб лиха сила його не порвала... (Хутко встає). Не вирве, не вирве, друже!.. Пора, мій вихід... (Виходить).
 
За нею Безродний.
 
(Гирявому). Мені, здається, з того боку?
Г и р я в и й. Так, з третього плану.
 
Лучицька іде за лаштунки, Безродний за нею.
 
В И Х І Д ХІІ
 
Квятковська та Безродний.
 
К в я т к о в с ь к а (примітивши Безродного, мов ненароком набігає на нього з уборної). Таточко? Ах, даруйте, простіть!..
Б е з р о д н и й. Вибачте: я винуватий, на дорозі стою...
К в я т к о в с ь к а. Ох, як я перелякалася! (Бере. його руку). Гляньте, як серце стукотить...
Б е з р о д н и й (не дає руки). Хіба я такий страшний?
К в я т к о в с ь к а. Татко страшний? Таточко наш любий, цяцяний... а не страшний... Ой! Не дивіться на мене так, а то мене то морозом, то приском обсипа...
Б е з р о д н и й. Чого ж то? Пропасниця?
К в я т к о в с ь к а. Може. (Пригортається). Яка я

читати