Завантажити

р и н к а. На репетицію; боюсь спізнитись.
Л у ч и ц ь к а. Все одно - Марка не доженеш.
М а р и н к а. Та хіба я... (Припада і цілує Лучицьку).
Л у ч и ц ь к а. Знаю, знаю, що і серце б своє надвоє для його розірвала! Чого ж ти засоромилась? Плачеш? Чого ж то, ціпонько! (Обніма). Я тобі, серце, раю: подалі будь од того лиса Котенка, а виходь заміж за Марка, тоді ніхто не зачепить.
М а р и н к а. Господи! Мені? За пана Марка?
Л у ч и ц ь к а. А що ж? Не була б, може, рада?
М а р и н к а. Та чи я ж смію й марити про такий рай? Та я їхнього й мізинця не стою!
Л у ч и ц ь к а. Не принижуй себе: твій талан іще в пуп'янку, а серце в тебе золоте.
М а р и н к а. Марусенько! Ненечко моя! Та він же й не згляне на мене: я для його абищо... його серце цілком у вас...
 
Палажка, розтопивши коминок, взяла панчоху, наділа окуляри й пішла в спальню.
 
Л у ч и ц ь к а. Ні, голубко: і він, і я... як брат і сестра, як друзі... Про кохання не може бути й речі...
М а р и н к а. Чого ж то? Хіба пан Жалівницький... не красень?.. Та ліпшого ж і на світі нема, а добрий який, артиста який - а! Сонечко перед ним темне!
Л у ч и ц ь к а. Бачиш, бачиш... (Ласкаво грозить)., Може, всьому тому й правда... але ми побратались, і про інше - річ мертва... Та ще й те: сім'я - це закуток скритий, а іскуство веде нас до всесвітнього храму; у шкаралущі сімейній ми служим тільки собі чи своїм дітям, а у праці художній ми повинні людям служити, цілком себе оддавати миру, громаді. Для того-то сім'я і не може миритись зі сценою, бо одна одній буде шкодити: або зрадиш дітей, або зрадиш громадську одправу...
 
Маринка розводить руками і виходить не розуміючи.
 
В И Х І Д VIII
 
Лучицька і Квятковська.
 
К в я т к о в с ь к а (в дверях Маринці). Лежить? Встала? (Побачивши). Боже мій! Вона вже тут, моя Муся! (Обніма). Як я рада, як я рада! Моя цяцяна! (Знову цілує). Чи віриш, не мала часу забігти, - замучили, просто замучили: і там грай, і там грай...
Л у ч и ц ь к а. Тобі ж краще - обіграєшся.
К в я т к о в с ь к а. Ну його! Мені аби менше... мені краще "люлі"...
Л у ч и ц ь к а. Катрусю! І тобі не сором з такою недбалістю до сцени касатись?
К в я т к о в с ь к а. Та мене наганя і отой противний...
Л у ч и ц ь к а (усміхаючись). Невже?
К в я т к о в с ь к а. Ти що-небудь чула? Брехня, брехня! (Замішавшись). Моя Марусенько, моя ціпонько! (Цілує), їй-богу, брехня! Я тобі після шепітну, хто мені до вподоби... (Буцім збентежено). Так отой смів мені нав'язувать твої ролі... а я й руками, й ногами...
Л у ч и ц ь к а (щиро). Чого ж? Спробуй, голубко! В тебе є талан, тільки дбай. Не все ж тобі реготух та цокотух грати, треба й до поважнішого братись...
К в я т к о в с ь к а. Після тебе? Після Лучицької? Та швидше вмру!
Л у ч и ц ь к а. Що ж? Хіба мої ролі заказані?
К в я т к о в с ь к а. Борони боже! На яку-небудь хвилю і стати на глум, на публіку! Йому то дарма, а мені яке катування! Ти - як богиня, як не знаю що, моя брильянтова! Як я тебе люблю! (Цілує).
Л у ч и ц ь к а. Чого ж такою полохливою бути? Я ж не вічно на ролях, - я можу й вийти...
К в я т к о в с ь к а (радісно). Як? То правда? У нас чутка йде...
Л у ч и ц ь к а. Я не кажу напевне, а все може статись...
К в я т к о в с ь к а (з захватом). Невже? (Похопившись). І не думай і не гадай: ми без тебе загинемо... Я до тебе, моя цяцяна, так прив'язалася, так прив'язалася... Так тому правда, що той хапа?
Л у ч и ц ь к а. Хто? Хто мене може вхопити?
К в я т к о в с ь к а. А Антось! (Підморгнула).
Л у ч и ц ь к а. Схаменись, що тобі в голову впало?
К в я т к о в с ь к а (підморгуючи). Бач, мене дорікаєш, а сама подрузі не хочеш признатись.
Л у ч и ц ь к а (збентежено). Годі, не пустуй! То чиїсь жарти чи плітки: ніхто мене не вхопить і з мого шляху не зіпхне! Чи тут, чи інде, а я мого світоча з рук не впущу!
К в я т к о в с ь к а (лукаво). А світоч хіба поміша? Байдужісінько!
Л у ч и ц ь к а. Тобі жарти, а мені боляче...
К в я т к о в с ь к а. Ну-ну-ну! Не буду більше! (Цілує). Так ти на масницях грати не будеш?
Л у ч и ц ь к а. Не знаю.
К в я т к о в с ь к а. Ну, то прощавай, моя яскулечко: треба на репетицію бігти... А ми всі так за тобою, так за тобою... мов у жалобі... Ну, будь же здоровенька та веселенька та нас швидше потіш!
 
Обнявши, виходить, але зустрічається в дверях з Кулішевичкою й зупиняється.
 
В И Х І Д IX
 
Ті ж і Кулішевич.
 
К у л і ш е в и ч. Куди розігналась, дзиго? Постривай! (Лучицькій). Уже тут? Ну, хвалити бога, а то всіх налякала... (Обніма). Змарніла, змарніла... Ну і чого б ото, Марусе?
Л у ч и ц ь к а. Так чогось... простудилась, певно.
К у л і ш е в и ч. Чого доброго! А у нас брешуть, що ніби посварилась...
Л у ч и ц ь к а. З

читати