Завантажити

бачите, яка...
К в і т к а. Боже мій! Слаба вона, чи що?
П а л а ж к а. Як що? Та чи вона тут господиня, чи наймичка? Ніхто не шанує, ніхто і за жінку вашу не вважа... І мати ваша не признає...
К в і т к а. Но-но! Ви мені тихше! Чим пані недобра? Пересердилась за нерівню - і простила, і приласкала, як мати.
П а л а ж к а. Добре приласкала, що і в двір не пуска, насила шпигів... Он клюшницю... Все забива баки, що мов панич їй був не чужий...
К в і т к а (змішавсь). Не може бути!.. Це вже ти, стара...
П а л а ж к а. А грім мене вбий, коли брешу...
К в і т к а. Ви з нею там посварились, полаялись, так уже й верзете не знать що... А я того не люблю і не повірю, щоб Гаша насмілилась що моїй жінці... Вам слід би для спокою Марусі, коли любите її, все крити од неї, а ви все на очі, все на очі. та ще вчетверо. Це може і мені набриднути, осточортіти, чуєте, осто-чор-ті-ти!
П а л а ж к а. Та чую і бачу, що ти вже підбив моїй горличці крила і з шуляками її заклюєш! (Пішла)..
 
В И Х І Д III
 
Лучицька і Квітка.
 
Л у ч и ц ь к а (прибіга весело). Ось, ось і папіроси, і запалки! Ач, як рівнесенько положила.
К в і т к а. Слухай, твоя няня просто всяку міру переступа своїми привередами та претензіями. Хоч ти їй скажи, що терплять, терплять та й перестануть...
Л у ч и ц ь к а. Вибач їй, голубе: вона стара, звикла бурчати, а тут ще дратують її, ображають...
К в і т к а. Вона з усіма свариться і брехні точить...
Л у ч и ц ь к а (лагідно). Брехень вона не любить, а... їй боляче стане... Їй можна пробачити... Ну, ну!.. я й сама скажу, тільки не суп брівок; не будемо темрити ясного вечора. Нехай бурі і негоди там далі, а ми від них ухилимось в нашім захистку... (Лащиться).
К в і т к а (цілує). Ти все якась екзальтована, тривожна... нудишся...
Л у ч и ц ь к а. Я не за себе тривожусь, ні! Мені тільки й потрібне твоє кохання та віра, що я тобі щастя даю, а решта... Колишнє... все мертве! Тут, коло твоїх ніг, лежить моя доля, все моє щастя!
К в і т к а. Спасибі, голубко, тільки ти брехень не слухай...
Л у ч и ц ь к а. Ні, ні! Я тобі вірю, одному тобі!.. Я певна, що ти маєш і доказ...
К в і т к а (спалахнув). А! Ти за шлюб... Ти мені очі колеш цею певністю?
Л у ч и ц ь к а. Що ти? Ані в думці... Я сама не захотіла...
К в і т к а. То-то ж! При чім же я? Тобі захотілось ції комедії... не знаю для чого?
Л у ч и ц ь к а. Любий мій, невже не знаєш? Та тим же, що мені твоя воля, твоє щастя ближче до серця, ніж моє; я заклялась, що тоді зв'яжу тебе, коли впевнюсь, розумієш, упевнюсь, що не буду тобі каменем...
К в і т к а. Така жертва для мене тяжка, а надто докори. Я думаю, що ти в мені певна, а про матір... її не переробиш... Та, нарешті, пізно і питання ставити: я мушу... і ми перевінчаємось хоч завтра.
Л у ч и ц ь к а. Ні, ні! Це б зняло неславу... Бога ради, про це більше ні слова. Я боюсь, щоб і няня не підслухала, не довідалась, що ми ошукали, це б її вразило смертельно. Схоронім поки нашу таїну, а прийде час... ми поправимо.
К в і т к а. Як знаєш, твоя воля... А тільки мені не натякай: се образа моїй честі. (Глянувши, на дзагарі). Ой-ой, одначе пізно... (Встає).
Л у ч и ц ь к а. Куди ж ти знову? Цілий день не був...
К в і т к а. Хочу збігати з собакою в одне місце... Куріп'ята...
Л у ч и ц ь к а (гірко). Бачиш, як тобі зі мною скучно!.. Стій, стій, це не дорікання... а тільки, що ти собі діла не маєш, а без діла нудно жити на світі...
К в і т к а. Ет, не в тім річ: ти в мені зачепила болючу струну... Правда, нема більшої муки, як почувати в своїх персах ціле море і сили, і жадоби мирові послужити і знати, що тії сили нема куди кинути, нема до чого приладити; упевнятись щодня, що всі шляхи тобі переорані і що сам деякі переорав...
Л у ч и ц ь к а (полохливо). Невже не зміг би служити? І од матері б так не залежав...
К в і т к а. Де? Де? Не дратуй хоч мене! На казенну службу я не піду - нездатен.
Л у ч и ц ь к а (тривожно, з сльозами). Та й я на дорозі...
К в і т к а. Та перестань, з тобою і балакати дружньо не можна: у всьому тільки себе бачиш, тільки себе гризеш і другого дратуєш... Що ж тут такого? (Пауза). У мене ще є надія... Я подавсь до земства і от-от жду одповіді.
Л у ч и ц ь к а. Так ти будеш по земству служити? Як я рада, як рада! Слухай, ти од мене ховався з цим... Розкажи ж, як, що і до чого? Мені хочеться знати всі твої думки, всі твої бажання і мрії, щоб разом жити, одним подихом дихати...
К в і т к а (бере рушницю і встає). Після, після... Тепер ніколи... побіжу.
Л у ч и ц ь к а. Таки йдеш?
К в і т к а. Таки йду. (Пішов).
Л у ч и ц ь к а (довго стоїть нерухомо, заломивши руки). Обридла!.. Йому нудно зі мною... Я йому чужою стаю, а може, й поміхою... Ох, як швидко скінчився мій рай! Одцвіли квітки, і листя опало... (Здригнувшись, провела рукою по чолу). Невже кінець

читати