Завантажити

глибоко запало їй у душу.
Коли господар провів почесних гостей до світлиці, Сара підійшла до нього й попросила дозволу піти до своєї кімнати й лягти, бо від кухонного чаду в неї страшенно розболілася голова. Гершко не заперечував. Тим більше, що на кухні лишалася Ривка, а дочку при потребі можна було збудити.
У великій світлиці вікна були зачинені віконницями й позавішувані коцами, а всередині вона була застелена килимами й ясно освітлена свічками, що горіли в канделябрах. Для цадика приготували на підвищенні особливо почесне місце, перед яким горіло два світильники.
Цадик підвівся зі свого місця й, піднісши руки догори, прочитав урочисту молитву перед відкриттям імпровізованого авіфе. Лагідним, тремтячим голосом, часом зупиняючись для перепочинку, благав він благословення божого давньоєврейською мовою.
Запала хвиля побожного мовчання. Цадик нарешті перервав його й звернувся до всіх з тихим запитанням:
— До того, хто поринув у розмови з Незбагненним, мало доходить гомін житейської хвилі; та останнім часом гуркіт наростаючої бурі досяг і мого слуху. Повідайте, що відбувається навкруги і звідки підіймаються грізні хмари?
Устав довготелесий чорний рабин з короткою вищипаною борідкою й туго скрученими пейсами.
— Ой рабі премудрий, — почав він високим фальцетом, — хмари вже не підіймаються, а насунулись і закрили око Єгови... Вельможні пани та п'яне лицарство зовсім ошаленіли, вони раніше тільки одне знали: брати гроші й грабувати кого попало — хлопа, єврея, а то й свого брата, — і одразу ж пропивали й розтринькували награбоване на такі забаганки, про які... фе! — і говорити євреєві не можна, бо те слово осквернить його уста. Раніше їй, цій розбійницькій шляхті, байдужісінько було до вітчизни, вони цим словом тільки хизувалися, — нехай би й шматували їхню Річ Посполиту, то їм було однаково, аби тільки їхнього добра не чіпали. А тепер зненацька зчинили гвалт, що не хочуть цього короля! В Барі тепер справжнє пекло! Ой, гевулт, що діється! З'їжджаються пани з командою, з челяддю, з собаками — і все це збіговисько треба годувати й поїти... Ну, вони й нишпорять по містечках, по селах, усіх грабують, палять... і передусім нашого брата... Ох, плаче Ізраїль, як на ріках вавілонських!
— Боже! Коли ж вичерпається фіал гніву твого? — зойкнув цадик і похилив голову.
— Цурес! Цурес! — обізвався кагал тихим стогоном на зойк цадика.
— Що вони ще надумали! — заговорив опасистий, незграбний єврей, вогненно-рудий, у ластовинні, із скуйовдженими пейсами і бородою. — Знову за старе взялися й нашими руками собі жар загрібають: оддають — та де там оддають! — канчуками накидають нам оренду хлопських шляхів, мостів, димів; з нас деруть зразу чисті дукати — ой вей — золото, а нам велять обдирати голого хлопа. Добрий гешефт! Панові не дай грошей — він зараз до шаблі й до мотузки, а хлопа обдери, то гайдамака до ножа й до списа!
— Тож-то й біда, — обізвався Гершко, — що пани запродують нам хлопа, а привести ту гадюку до послушенства не можуть і гайдамаків ніяк не перевішають...
Ой-ой, якби можна було спокійно збирати гроші з цих гоїв, який би то був золотий гешефт!
— Ох, ох, коли б не страх, заробітки з оренди церков, як то нам пропонують пани, були б добрячі! — підтвердили декотрі, почухавши голови під ярмулками.
— Не оскверняйте язик ваш, нещасні, не накликайте такими гріховними думками і вчинками нового гніву Єгови на свої голови! — підніс голос цадик, сплеснувши руками. — Чи вам, темним, не відомо, що талмуд забороняє євреєві не те що торкатися до священних гойських речей, а навіть ховатись у затінку їхнього храму в спеку!
— О, висока твоя мудрість! — вигукнув чорний кощавий єврей. — Не нам виміряти глибину її!
Благоговійний шепіт пробіг по світлиці й стих.
Слова цадика справили враження, хоч і не припали до смаку слухачам.
Запала глибока мовчанка, навіть чути було, як стукотіли в грудях схвильовані серця.
Нараз серед цієї напруженої тиші почувся в кімнаті тріск, ніби стеля розкололася або щось незриме зламалося й упало до ніг цадика.
Усі здригнулися, перезирнулись і заціпеніли.
З жахом вискочила Сара з шафи і, як підрубана, опустилася на підлогу, спираючись на руку, щоб не впасти; мов прибита громом, сиділа вона, закам'янівши на місці, і хоч і чула шум та метушню в сусідній кімнаті, не могла навіть поворушитися; здавалося, що переляк одібрав у неї всі сили. Безумними очима водила вона навколо, бачила, що двері в сіни напіводчинені й смуга яскравого світла падає звідти на розчинені нею двері до світлиці й освітлює проламану стінку шафи, вона бачила навіть страшенне безладдя в своїй комірчині — розкиданий на підлозі й на ліжку одяг, безладдя, яке викривало її злочин, — і не робила нічого, щоб приховати ці сліди... А час збігав, тривожний гомін і метушня в сусідній світлиці не тільки не вгамувалися, а навіть зростали... Сара бачила весь жах свого становища, однак, мов паралізована, не

читати