Завантажити

заговорила єврейка швидко. — Я така рада, така рада, що тебе бачу... що чую про ваших... Як же твій тато й панотець?
— Тато мій і батюшка все доглядають покаліченого отця їларіона; мабуть, помре... без тебе привезли, у панському замку покалічили...
Цієї миті почувся в чуткому нічному повітрі далекий стукіт коліс.
— Чи не батько? — сполошилася Сара. — Тікай обережніше. І пам'ятай: коли ви мені скажете — переходь до нас, то я піду не вагаючись. А ти щовечора приглядайся здаля до цього вікна: як воно темне буде, то не підходь, а якщо хоч трошки освітиться, то можна... Отоді й з братом підбіжи... хоч на хвилину!
— Гаразд, прощавай!
— Усім, усім вклонися! — уже вслід гукнула ,ара й відчула такий приплив щастя, якого вона ще зроду не відчувала, яке п'янило її й підбивало на дитячі пустощі, на дзвінкий сміх.
Другого ранку Гершко покликав Сару в свою світлицю й, зачинивши добре двері, сказав, що має для неї важливу звістку. Гершко не говорив з дочкою відтоді, як між ними відбулася ота гостра розмова, і новина, яку він мав сказати, певно, не віщувала Сарі нічого хорошого; в неї одразу впало серце.
— Слухай, Саро, й знай, що мого слова ніхто не зламає, навіть сама смерть, — почав він суворо, навіть не глянувши на дочку. — Ти раніше відпросилася од жениха, і я з добрості не наполягав на своєму; але тепер — край! Я висватав тебе й руку перебив за Хаїма Гольда, вінницького купця, хорошого, старовинного роду, родича славетного цадика. Ти будеш його дружиною!
Сара спокійно вислухала батька: вона була така впевнена в неможливості вчинення над нею цього насильства, так її серце було сповнене коханням до іншого, що це повідомлення навіть викликало на губах її ледве помітну глузливу усмішку.
— Я продав корчму, — провадив далі Гершко, — і поладнав усі свої справи... Лишається тільки скласти речі — й можна рушати хоч зараз на край світу. При цих словах Сара поблідла.
— Так от, на тому тижні ми виїжджаємо в Умань, там буде й весілля, — це раз, а друге, найважливіше: сьогодні ввечері в мене збереться багато євреїв — і сусідів, і рабинів, приїде й сам великий цадик! Щоб почастунок був приготований якнайліпше і щоб усе це лишилося таємницею для чужого вуха й ока: ми радитимемось, що далі чинити з гоями. Я зараз їду дещо купити, а ти хазяйнуй, та не надумайся тікати... Смерть! — просичав він і вийшов із світлиці, а Сара лишилася й стояла довго, мов громом прибита.
«Проти гоїв замишляється щось лихе», — раз у раз зринала в неї думка. Але вона мусила давати господарські розпорядження Ривці. Треба було ще найняти якусь жінку, щоб устигнути до вечора наготувати всякої всячини для гостей. Хоч-не-хоч, а довелося бігати на село старій відьмі — то за помічницею, то по провізію, то до різника, — а Сара зосталася сама й придумувала всякі способи, як би підслухати, що затівають ці ненависники проти її друзів.
Світлиця, де мав зібратися кагал, була поруч з її спальнею і сполучалася з нею невеликими дверима, які одчинялися в спальню, але тепер були забиті. Після неабияких зусиль Сарі пощастило-таки відбити їх і одчинити: виявилось, що до них, з боку світлиці, була приставлена висока й широка шафа, яка щільно закривала отвір, а в самій шафі було повно всякого одягу. Сара задумалась. Нарешті їй спало на думку виламати задню стінку шафи, вибрати трохи одягу до самих дверець і закрити дірку дверима; тоді можна буде влізти в шафу й вільно підслухувати крізь її дверці. Сара заходилася виконувати свій задум; та на ділі це виявилося нелегко: стінки шафи були склеєні з міцних дощок, і виламати їх з допомогою самого тільки кухонного ножа було важко; та нестримне бажання й напружена воля подолали перешкоду: до півдня дві дошки було виламано, одяг винесено, а сліди вилому старанно приховано.
У присутності Ривки Сара метушилася, допомагала їй на кухні, прибирала світлицю і взагалі виявила таку старанність у всьому, що відвела будь-яку підозру.
Надвечір повернувся батько й лишився задоволений запопадливістю своєї дочки; все це він сприйняв як знак її слухняності й добровільної, спокійної покори батьківській волі. Гершко обдивився все й в пориві радості навіть ласкаво погладив по голові свою дочку.
Незабаром почали з'їжджатися й очікувані гості. Останнім приїхав у критій колимазі уманський цадик, якого євреї вважали за пророка. Всі кинулись до екіпажа, одчинили дверцята, одсунули завіси й вивели під руки старезного діда; він був згорблений, довга сива борода його, обрамлюючи худе й зморщене обличчя, лягала легкими сріблистими пасмами на груди; очі трохи сльозилися, але в них світилася лагідність; одяг цадика нагадував убрання стародавніх левітів, навіть на голові його красувалася рогата шапочка.
Усі підходили до цадика, а він покладав на них руки й шепотів молитви. Гершко попросив дозволу й підвів до цадика свою дочку, вкриту покривалом. Старий довго держав на голові її руки й відпустив з ласкавим словом: «Будь щаслива й вільна душею!» Це побажання

читати