Завантажити

усьому світі істинну католицьку церкву... О, яка велика роль на землі доручена божественною десницею обраній поміж усіма народами Польщі і яка уготована їй пречудова, невимовно блаженна доля там! — урочисто показав плебан пальцем д'горі. — Рим звертається до Речі Посполитої, тобто до вас, можновладців, до благородного лицарства, котре й становить стовпи вітчизни. Непогрішимий рече, що зараз усе сильне, здатне володіти зброєю в схизматів уже знищене: руське схизматське панство давно вже відреклося від хлопської віри й припало до лона нашої церкви, міщанські братства, ці розбійничі гнізда, — викорінені, єретична ієрархія і попи знищені... і зосталося лише саме безпорадне бидло схизматське, що тиняється степами, ergo, боротися тепер ні з ким, а в боротьбі вдаватися до хитрощів, напівзаходів, — просто принизливо! Пора сміливо завдати рішучого й останнього удару цьому ненависному православ'ю!
— Авжеж, либонь, пора! — збуджено промовив Кшемуський, багатозначно стиснувши кулак.
— Ще ось чому пора, ясновельможний, коханий, — усе жвавішав плебан, — схизматка Росія починає втручатися в наші справи і навіть насмілюється підносити голос до наказів і погроз!
— О Єзус-Марія! — з жахом мовив Кшемуський.
— Так, це попуск божий за нашу нерішучість, малодушність і зневагу до справ віри, ео ipso, до інтересів отчизни. Росія має єдиний привід для втручання — це турбота про своїх одновірців: цей привід і сусіднім нашим державам здається законним. Та коли б не було тут її одновірців — і приводу б не існувало; отже, для знищення цього приводу треба якнайскоріше і найрішучіше позбавитися цих одновірців. Усі попередні заходи — хитрощі Шумлянських і Жабокрицьких — тепер уже не потрібні, — та, правду кажучи, від них і тоді була невелика користь: віддали всі церковні маєтності і всю владу в руки уніатської ієрархії, та самі уніати небажані теж: це якийсь недозрілий, шкідливий плід — перехідний, кривий щабель, з якого легко й зірватися... Вони раніше, може, й були корисні, щоб одвести очі від істинної нашої мети, але далі їх Рим не потерпить... Та зараз не про них мова: поки що йдеться про схизматів, тепер здебільшого темних, диких. Ми й далі будемо панькатися з цими лайдаками? Адже всі заходи, до яких вдається благородне лицарство, щоб навернути їх до істинної віри, виявляються безсилими: ці тварюки вперті й черстві серцем, мов звірі... А от через них імператриця докучає й вимагає в короля всіляких декретів і пільг для цих недовірків. То піднесіться ж духом, волелюбні, горді сини своєї славної вітчизни, вірні діти костьолу! Повстаньте і проти короля, і проти іноземних впливів та іменем найсвятішого папи оголосіть, що в Речі Посполитій може бути тільки одна віра — католицька!
— Та що нам круль? Давно вони в нас тільки парадні ляльки! Ні для кого з шляхти їхні постанови не мають значення! Тільки от біда: вигнати бидло легко, а як без нього обійтися?.. Де ми добудемо робочих рук?
— Пустий страх! По-перше, якщо під загрозою смерті наказати всім перейти в католицтво або хоч в унію і негайно взятися виконувати цю погрозу... принаймні поки що ніхто не стане на заваді — то повір, сину, хоч і які вперті твердолобі хлопи, а залізо й вогонь — переконливі... Знайдеться, звичайно, кілька одчайдушних п'яниць, таких, що й на палю сядуть, але більшість віддасть перевагу запропонованим пільгам.
— Але ж минуле дає інші приклади. Ми бачили, що нічим не можна було спокусити прокляте бидло.
— Минуле — не закон: тоді бидло мало підтримку в козацтві і в Запорожжі, а тепер цього нема! Та й заходів ми не вживали належних... А римська курія радить скористатися слушним моментом і одразу знищити схизму.
Очі в плебана блискотіли похмурим вогнем нещадної злоби й жорстокості, а голос його від збудження підвищився до різких крикливих нот:
— Так, знищити: церкви попалити, попів перевішати, непокірних селян повибивати, не пускаючи нікого за креси... Людей дасть і Волощина... там голодних — не злічити... Треба тільки діяти дружно, енергійно й нещадно, а все інше само прийде... Господь тоді воздвигне об'єднану духом Польщу й возвеличить її понад усі держави, а поборників об'єднання церкви вознесе в оселі горнії!..
— Так, це велика думка, навіяна небом, — запалився й Кшемуський, — треба, щоб вона заполонила всіх.
— Amen! — розчулено промовив плебан, заспокоюючись. А з залу тим часом виходили на терасу і в сад подихати свіжим повітрям розгарячілі й спітнілі від непосильних трудів гості.
Губернатор уманський Младанович ішов похитуючись, його підтримував молодий хорунжий Фелікс Голембицький, наречений племінниці господаря панни Теклі. Младанович ще був не старий, хоч і дуже пом'ятий надмірностями життя; на ньому був французький, гаптований золотом каптан, короткі штани, черевики, він мав при боці шпагу, а не шаблю: в його зовнішності й зачісці вже нічого не було старопольського, а скоріше помічалося намагання здаватись маркізом; губернатор носив гостру борідку й маленькі, підкручені

читати