Завантажити

подався вперед, здавалось, якесь щире, тепле слово ось-ось мало зірватися з його уст.
У цей час коло дверей почулися кроки.
В одну мить погляд ченця згас, губи його міцно стислися. Він ще ближче притулився до вікна, холодна тінь упала на його обличчя, і воно знову стало замкнуте й суворе.
Двері відчинилися, і в кімнату ввійшли отець Мельхіседек, а за ним і Залізняк.
— Ось що, сину мій, — промовив отець ігумен, підходячи до Найди. — Якщо ти вирішив непохитно присвятити себе богові, якщо душа твоя прагне християнського подвигу, переходь до нас, у Мотронинський монастир. Тут, у святому граді Києві, під захистом православної держави, все мирне, все спокійне, а там у нас у боротьбі з уніатами й католиками ти зможеш воістину послужити Христу. Я збираю собі сильне й світле духовне воїнство, чи хочеш ти стати в ряди його?
На блідому обличчі ченця виступив яскравий рум'янець.
— Превелебний отче ігумене, — відповів він, низько схиляючи голову, — за честь велику приймаю твою пропозицію, і якщо тільки його мосць, отець ігумен, дозволить мені...
— Про це не журися, я сам переговорю з його милостю, та ось, здається, й він... — Мельхіседек оглянувся.
Справді, в кімнату входили отець ігумен і генеральний обозний.
— Не турбуйтеся ні про що, превелебний отче, — говорив обозний, нахиляючись до отця ігумена, — все передам панові губернаторові. Коли трапиться якась потреба, прошу звертатися просто до мене, — радий послужити, чим можу.
— Нехай благословить за сеє господь твою милость.
— Вашими святими молитвами, — низько схилив голову перед ігуменом обозний, і, звернувшись до Дарини, яка мовчки стояла збоку з сумним обличчям, промовив голосно й жваво: — Ну, дочко, дякуй його превелебності за хліб, за сіль та за ласку і збирайся в дорогу.
— Ох, пане генеральний, — промовив отець ігумен, зітхнувши, — паки й паки кажу тобі, зостанься краще переночувати в нас: надворі темніє, дорога до Києва через ліс небезпечна... коли б не налякав хто панну!
— Го-го, — посміхнувся обозний, — та невже ж ото й нам гайдамаків лякатися? Коні в нас добрі, козаків доволі, та й дочка наша не з полохливого десятка. Чи так я кажу, Дарино?
Але Дарина нічого не відповіла на ці жартівливі батькові слова; мовчки підійшла вона під благословення отця ігумена печорського й отця Мельхіседека й стала коло дверей, ждучи батька.
Генеральний обозний почав прощатися з усіма присутніми. Розпрощавшись з архімандритом печорським і Залізняком, він підійшов під благословення до отця Мельхіседека.
— Доброї путі і в ділах успіху, превелебний отче ігумене, — промовив він, нахиляючись до його руки. — Звичайно, тепер держава Російська не може виступити війною проти Польщі, але в майбутньому все може змінитися... «Толцитє і отверзеться вам», — сказано в святому письмі.
— Дерзаю, дерзаю! — зітхнувши, відповів Мельхіседек.
— А без дозволу не зважуйтесь ні на що, превелебний отче, щоб не вийшло з цього ще гіршого сум'яття. Прошу ж вашу милость навідати мене ще раз у моєму хуторі, — додав обозний, міняючи тон, — я постараюся приготувати листи до деяких моїх доброчинців, які проживають у столиці.
Мельхіседек ще раз подякував панові обозному за ласку. А той ще раз попрощався з усіма й вийшов у супроводі Дарини з кімнати.
Молодого ченця, який мовчазно стояв коло вікна, вельможний пан і не помітив. Дарина також пройшла повз нього, не підводячи голови.
Слідом за обозним рушили з келії і всі інші, а разом з ними й Найда. Провівши шановного гостя до ганку свого дому, отець архімандрит ще раз попрощався з ним і, звернувшись до Найди, звелів йому провести вельможного пана до воріт.
Найда мовчки нахилив голову й пішов слідом за обозним та його дочкою.
За брамою лаврської вежі пана генерального обозного вже чекав його повіз. Як тільки вельможний показався в брамі, зразу ж до нього підкотив незграбний, великий, але пишно розцяцькований ридван, запряжений шестериком вороних коней. На козлах сидів кучер з довгою пугою у руках, поруч з ним примостився козачок, а на передніх конях — машталір. Усі були одягнуті в білі сукняні жупани й кармазинові кунтуші, прикрашені золотим позументом. Таке ж убрання було й на десятьох верхівцях-козаках, що оточували карету й становили почет обозного.
Козачок миттю зіскочив з козел і відчинив перед вельможним паном дверці ридвана. Важко крекчучи і спираючись на дорогу палицю й на козачкову руку, вліз в екіпаж пан генеральний обозний.
Дарина вже взялася була рукою за дверці ридвана, щоб ускочити в нього, але, обернувшись до молодого ченця, що стояв мовчки біля монастирської стіни, спинила на ньому довгий і сумний погляд...
— Гей, доню, чого ж ти баришся? — почувся з глибини колимаги нетерплячий голос.
Дарина тільки мовчки кивнула головою Найді й стала на підніжок.
Козачок зачинив дверці колимаги й вискочив на козли, кучер ляснув довгою пугою, і кортеж рушив у дорогу.

читати